Куна провели мене в невелику кімнатку в передній частині, що освітлювалася вбудованими в стелю лампами, а вікнами виходила на вулицю. Приміщення було затишне, обставлене м’якими кріслами навколо довгого столу. Стіни — пофарбовані під дерево, хоча коли я постукала по одній із них, то виявила, що вона металева.
Куна граційно присіли в крісло, поклали планшет на стіл і ще раз вищирилися своїм аж надто хижим посміхом. Я стояла в проймі, не наважуючись сідати спиною до дверей.
— Аланік, ви належите до тих, кого ми називаємо цитоніками, — промовили Куна. — Ваш народ хоч і не має справжніх гіперприскорювачів і технологій для подорожей на понадсвітлових швидкостях, та покладається на цитоніків. Оскільки їх серед вашого виду мало, ви досі не покинули свого кутка галактики.
Куна заглянули мені в очі, і я була ладна поклястися, що побачила в їхньому погляді ретельний розрахунок. Нерви мої натягнулися до краю. Схоже, про Аланік їм відомо набагато більше, ніж хотілося б мені.
— Що ви могли б розповісти мені про те, хто я така й на що здатна? — спитала я.
Куна відкинулися на спинку крісла, зчепили пальці, і губи їхні витягнулися в беземоційну лінію.
— Те, що ви вмієте робити, посланнице Аланік, небезпечно. Маю переконання, ви відчували на собі увагу делверів, коли потрапляли в позачасовий простір, виконуючи гіперстрибок.
Я кивнула.
— Я називаю те місце безвістю.
— Я в ньому ніколи не бували, — спокійно вели далі Куна. — А делвери? Їх ви відчували?
— Там я постійно бачу очі, які стежать за мною. Вони ніби належать чомусь, що живе в тому просторі.
— Це вони, — підтвердили Куна. — Кілька століть тому мій вид першим пізнав на собі їхню небезпеку. Тринадцять цих істот увійшли в наш всесвіт і руйнували планету за планетою. Зрештою, ми зрозуміли, що привабили їх наші цитоніки, а потрапивши сюди, делвери змогли чути наші комунікації. Не лише цитонічні, а й навіть звичайні, як-от радіозв’язок. Ми пішли на болісний компроміс, відмовившись застосовувати цитонічні здібності й звичні засоби зв’язку. Наші планети й флот затихли. Делвери, на щастя, пішли. Звісно, на це знадобилися десятиліття, але один за одним вони повернулися у свій вимір. Відтоді галактика змінилася навіки, вийшовши з того випробування з новими знаннями й правилами.
— Заборона цитоніків, — прошепотіла я, — й обережне використання бездротової комунікації, навіть по радіо.
— Так, — підтвердили Куна. — А також обмежене застосування штучного інтелекту, який теж дратує делверів. Більшість традиційних засобів зв’язку не здатні принадити їх у наш вимір, одначе, як тільки потрапляють сюди, вони чують наші розмови, і це спонукає їх руйнувати. Навіть сьогодні, через багато століть, ми дотримуємося цих приписів. І хоч у нашому вимірі делверів наразі немає, краще перестрахуватися.
Я ковтнула.
— Я… вражена, що ви залишили жити деяких цитоніків.
Куна підняли руку до грудей, і я зрозуміла це як жест, що виражає шок.
— А що ми мали б робити?
— Знищувати всіх, хто має цитонічні здібності.
— Яке варварство! Для народу, що досягнув вищого рівня інтелектуального розвитку, така поведінка неприпустима. Ні, ми не винищуємо інших видів. Навіть людську пошесть не знищували, а обережно ізолювали!
Я знала, що це, бодай частково, брехня. Віднедавна вони намагалися нас знищити.
— Для таких жорстоких заходів немає потреби, — сказали Куна. — Цитонік тут, цитонік там, як-от ви, це нестрашно. Нашим першим цитонікам знадобилося кілька поколінь, щоб розвинути свої вміння настільки, аж вони почали приваблювати делверів. Тому, так, ви в небезпеці, але не в такій уже й великій. Ми вважаємо за краще переконати таких, як ви, перейняти наш досвід і не наражати на зайвий ризик нас усіх. Розумієте, ми в Старшині розробили найкращий спосіб міжзоряних подорожей — за допомогою гіперприскорювачів, які не приваблюють делверів.
— Це я розумію, — сказала я і подумала собі, що один із цих прискорювачів я у вас украду.
— Галактиці буде безпечніше, якщо всі раси перейдуть на зорельоти з гіперприскорювачами Старшини. У цьому й суть нашої пропозиції: ви нам — пілотів, ми вам — громадянство й право користуватися нашими кораблями. Самої технології не отримаєте, з міркувань безпеки, проте ваші торговці, туристи й чиновники зможуть користуватися нашими зорельотами, як усі інші громадяни Старшини. Ми єдині власники цієї технології в галактиці. Таких гіперприскорювачів на чорному ринку не знайти, бо їх просто не існує. Ще нікому не вдавалося викрасти в нас бодай один, тому єдиний безпечний спосіб міжзоряних подорожей — здобути нашу прихильність. Доведіть, що ваші пілоти справді такі майстерні, як говорять, і у відповідь ми відкриємо вам галактику.