Куні я так само не довіряла. Знала, що вони намагалися маніпулювати мною. Але ця істота… від неї по шкірі мені дерло морозом.
Та я однаково увійшла в будинок. Ставши біля дверей, Куна спокійно пропустили Вінзіка всередину. Останньою зайшла людина. Вона була на кілька сантиметрів вища за мене, м’язиста. У кожному її кроці відчувалася сила. Мала худе обличчя, що здавалося дещо… занадто суворим, як для її віку. Волосся було стрижене їжачком.
— Брейд, перевір її, — розпорядився Вінзік.
Відчувши тиск на свою свідомість, я зойкнула, широко розплющивши очі, і спробувала чинити опір.
— Цитонікиня, — сказала дівчина, Брейд, мовою Старшини. — Сили потужні.
— Це вказано в документах, — почали Куна. — Її народ подорожує за допомогою примітивної цитоніки, однак вони недостатньо дослідили це явище, щоб становити загрозу.
— Вона не має ліцензії, — сказав Вінзік. — Не варто вашому департаменту ігнорувати цей факт.
— Вона…
— Вона тут, перед вами, — відрізала я, втомившись від цього цирку. — Якщо хочете сказати щось, кажіть напряму мені.
Куна й Вінзік поглянули на мене з виразами, які я розтлумачила собі як подив: Куна сахнулися, а Вінзік раптово скинув руками. Брейд же, людина, тільки лукаво гмикнула.
— Ой, леле, яка агресивна! — промовив Вінзік, сплескуючи в долоні з легким клацанням. — Посланнице, ви усвідомлюєте, яку небезпеку становите для нас — та й для свого ж народу? Вам відомо, що такою поведінкою ви можете накликати велике руйнування?
— Я… маю певне розуміння, — обачно сказала я. — Куна пояснили мені, що ви плануєте прийняти нас до Старшини, аби ми замість цитоніки користувалися вашими зорельотами.
— Так, так, так, — махаючи руками, відповів Вінзік. — Бо ви — загроза для цілої галактики. Але ми можемо допомогти. Якщо вашу расу приймуть до Старшини.
— А якщо ні? — запитала я. — Нападете?
— Нападемо? — промахав руками Вінзік. — А я думав, ви наблизилися до вищого інтелектуального розвитку. Яка ж агресія, ой, леле! Якщо відмовитеся приєднатися до нас, можливо, нам доведеться вжити заходів з ізоляції вашого виду. У нас є цитонічні інгібітори, що не дозволять вам покинути рідної планети, але нападати на вас ми не збираємося.
Вінзік притулив руки до грудей — жест, що хоч і був мені незнайомий, але чітко передав його обурення самою тільки думкою про атаку. Отже, він такий самий, як і Куна. Але хай би скільки не запевняв, що вони прагнуть миру, я знала правду.
— Вінзік — голова Департаменту захисних служб, — пояснили Куна. — Досвіду в ізоляції видів йому не позичати.
Голова… голова сил, які тримають мій вид у неволі. Я почувалася дивно, немов уві сні, і збагнула, що розмовляю із самим генералом креллівських військ. І хоч вигляд Вінзік мав не дуже войовничий, його манери не могли ввести мене в оману.
Власне, він прямо відповідав за те, що робили з нами. І за смерть тата. Але чому такий високопоставлений чиновник прибув особисто поговорити про таку дрібницю, як можливе порушення протоколу з боку Аланік?
Я перевела погляд із Куни на Вінзіка, гадаючи, чи не вистава це часом. Спочатку з пропозицією до мене приходять чемні й приязні Куна. Далі, із сиренами й погрозами, прилітає зорельотом Вінзік, пропонуючи те саме. Вони справді хотіли здобути контроль над цитоніками. І це й не дивно, адже ті, хто вміє виконувати гіперстрибки, загрожують монополії Старшини на дальні подорожі. То чи точно мої вміння аж такі небезпечні, чи це все-таки брехня?
Миттю я пригадала страшну картину, як знищували народ Детриту делвери. Ні. Загроза точно реальна. Проте майже напевно Старшина навмисне її перебільшувала й користалася нею для встановлення контролю над усією галактикою.
Брейд, людська дівчина, не зводила з мене очей. Поки інші двоє всіляко жестикулювали й запевняли у своїй неагресивності, вона нерухомо стояла. Її становище тут було мені очевидним. Вона була їхньою зброєю. Якщо я вийду з-під контролю… вона мене зупинить.
— Мені потрібна ваша обіцянка, — сказав Вінзік, виймаючи із сумки, що висіла в нього на боку, планшет. — Ні, присяга! Ой, леле, це вже я, мабуть, дещо перегнув. Ви не виконуватимете гіперстрибків поблизу Міжзір’я й дотримуватиметеся обмежень, які ми застосовуємо до цитоніків. Заборонено проводити — навіть намагатися — ментальні атаки на місцевих мешканців. Обходити блокувальні щити, що унеможливлюють цитонічні стрибки в регіоні, теж заборонено. І ніяких мислеклинків, хоч я й не думаю, що ви знаєте, як це робиться.