— А якщо я не погоджуся? — спитала я.
— Вас викинуть, — сказала Брейд. — Негайно.
Прищуливши очі, вона пильно поглянула на мене.
— Брейд, — озвався Вінзік. — Не треба агресії! Посланнице, переконаний, ви розумієте необхідність таких заходів. Просто дайте мені слово, цього буде достатньо! Зрештою, за вас ручається Куна.
— Добре, обіцяю дотримуватися ваших правил, — промовила я, потайки сподіваючись незабаром повернутися на Детрит із краденим гіперприскорювачем.
— От бачите, Куно? — сказав Вінзік, клацаючи щось у своєму планшеті. — Усе, що від вас вимагалося — привести із собою відповідного чиновника! Тепер усе за протоколом. Ой, леле.
Вінзік подибав геть, забравши свою охоронницю. Я провела їх насупленим поглядом, спантеличена дивною розмовою.
— Перепрошую за це, — сказали Куна, — особливо за людину. У Департаменті захисних служб подумали, що було б добре дати вам чітке застереження. — Повагавшись трохи: — Але можливо, воно й на краще. Вам було б добре мати союзника тут, де з усібіч вас оточує абсолютно нова атмосфера. Як гадаєте?
Куна знову посміхнулися, від чого мене вчергове узяли дрижаки.
— Хай там як, а я надаю вам право виконувати замовлення, щоб ви могли забезпечити себе всім необхідним. Це місце вважайте таким собі посольством — домівкою вашого виду на Міжзір’ї, коли ми будуватимемо тут наше спільне майбутнє. Якщо вам треба зв’язатися зі мною, відправте повідомлення в Департамент інтеграції видів, і я постараюся відповісти якомога скоріше.
На тому Куна попрощалися й вийшли надвір, де вирував нескінченний потік різнобарвного натовпу.
Я зморено опустилася на сходинку й вирячилася на перехожих. Це був безперервний плин різноманітних істот, здавалося, щоразу нових видів.
— М-Боте? — запитала я.
— Я тут, — відповів його голос у навушнику.
— Ти хоч щось уторопав?
— Здається, тут точиться боротьба за вплив, — сказав М-Бот, — і одна зі сторін хоче використати вас у цій грі. Той Вінзік — високопоставлений чиновник, статусом не нижчий від Куни. Дуже незвично, що вони обоє особисто явилися на зустріч із представницею, на перший погляд, другорядного виду.
— Так, — погодилась я.
Від пішоходів перевела погляд на чорне небо. Десь там, під прицілами бойових кораблів Старшини, був Детрит.
— Заберіть мене звідси, — попрохав М-Бот. — Мені незатишно на громадській стоянці. У вашій квартирі має бути якийсь дріт або роз’єм, через який я зможу під’єднатися до інформаційної мережі станції. Там можна пошукати більше інформації.
12
— Сканування завершено, — сказав М-Бот. — Я вимкнув пристрої спостереження за будинком. Майже напевно мені вдалося визначити їх усі.
— Скільки їх було? — спитала я, оглядаючи горішній поверх будівлі, де клацала вимикачами й перевіряла шухляди.
— По два на кімнату, — відповів М-Бот. — Один — на виду, увімкнений до загальної мережі. Імовірно, якщо ви його знайшли б, вони вдали б, що страшенно здивовані, і сказали, що він призначений для автоматизації приміщення. Другий же, під’єднаний до окремої лінії, ретельно захований біля розетки.
— Вони запідозрять щось, коли виявлять, що ми їх відключили.
— Хіба що здивуються, що ми їх знайшли, але судячи з мого досвіду, який, звісна річ, складається з купи прогалин у пам’яті й напівспогадів, у подібних випадках ми маємо чемно ігнорувати їхні заходи стеження, а вони — наше втручання в них.
Увійшовши в приміщення, яке, вочевидь, слугувало кухнею, я гмикнула. Більшість шухляд були підписані. Виявилося, якщо піднести значок до напису, він зачитував його переклад. На одному крані була позначка «вода», на другому — «аміак», на третьому — «сольовий розчин». Схоже, це місце призначалося для різних видів.
М-Бот не помилився, коли казав про посадковий майданчик на даху посольства. Сівши там, він доєднався до датанету, місцевої інформаційної мережі, а я вирушила оглядати приміщення. Слимачку залишила в кабіні.
— Я зоставляю загальний відбиток в інформаційній мережі, — провадив М-Бот. — Маю надію, завдяки цьому — навіть якщо моніторять наші пошукові запити — вони не побачать, яку конкретно інформацію ми шукаємо. А її тут навдивовижу багато. Здається, Старшина майже не цензурує її, хоч пробіли все ж трапляються. Згадок про цитоніків ніде немає, а ще застереженнями уряд уриває будь-які обговорення про технологію гіперприскорення.
— Бо завдяки їй вони управляють своєю імперією, — сказала я, — контролюють, хто куди подорожує та з ким торгує. Підозрюю, що коли якийсь вид упадає в немилість, йому несподівано підвищують податок на пересування, або ж транспорт на їхню планету починає ходити набагато рідше.