Трясця. Він явно мав у рази кращі розвідницькі навички, ніж я.
— Розумно, — сказала я. — Значить, так і зроби.
Сама ж спустилася сходами на другий із трьох поверхів будівлі. Там усі кімнати житлові, наспіх заставлені ліжками, які були в Аланікового виду: м’які, за формою схожі на гнізда й з подушками, розкладеними по всьому периметру. В одній кімнаті натрапила на великі чани й шафу, повну мотузок та іншого приладдя, що чіплялося на гачки в стелі й призначалося для видів, які жили на деревах. Декілька представників таких я бачила на вулиці.
— Продукти замовлено, — повідомив М-Бот. — Усі — сирі, бо я подумав, що ви захочете готуватимете самотужки, аніж їстимете те, що дадуть.
— Ти занадто добре мене знаєш.
— Мене запрограмовано аналізувати поведінку, — мовив він. — До речі, про це… Спенсо, мене непокоять деякі аспекти цього плану. Нам невідомо, який іспит необхідно скласти, щоб нас прийняли у флот Старшини. У тій інформації, що залишили для вас Куна, майже нічого про це не сказано.
— Думаю, це ми побачимо завтра самі. Як на мене, здача льотного іспиту — останнє, через що слід непокоїтися. Хоча б це я можу зробити без потреби щось удавати.
— Слушне зауваження. Проте рано чи пізно народ Аланік стурбує довга відсутність вістей від неї, і вони можуть запитати в Старшини, що з нею трапилося.
Клас. Наче мені й так бракувало стресу на цій місії.
— Думаєш, є якийсь спосіб відправити повідомлення на Детрит? — запитала я. — Можна було б передати інформацію Коббові, а він попросить Аланік, якщо та опритомніла, зв’язатися зі своїм народом замість нас.
— Це було б дуже зручно, — погодився М-Бот. — Тільки я не знаю, як це зробити.
— Ну то нащо тоді питаєш? — розсердилась я.
— Спенсо, я не хочу сперечатися й злити вас, а лише викладаю власне бачення нашого становища. Ми в надзвичайно небезпечній ситуації, і я хочу, щоб ми чітко усвідомлювали потенційні наслідки для себе.
Його правда. Сперечатися з ним — наче стіну лупити, що я, мушу зізнатися, могла інколи робити, коли бувала страшенно сердита. Але правди це не змінить.
Обійшовши перший поверх, я переконалася, що всі кімнати там були переговорними. Коли скінчила, піднялася на третій і зайшла на кухню, що вікном виходила на вулицю. Життя тут здавалося напрочуд спокійним: сади повсюди, пішоходи неспішно крокують у своїх справах.
Не вір їхньому миру, нагадала я собі. Не виказуй слабкості. Не дай себе обманути. Від самого прибуття мене зустріли брехнею. Мої співрозмовники вдавали, ніби не мають жодного стосунку до гігантської військової машини, яка прагне зруйнувати Детрит. Але я знала правду.
Узяла планшет і перечитала відомості про іспит, які залишили мені Куна. Як і казав М-Бот, інформації було небагато. На програму підготовки пілотів запланований груповий відбір, більшість запрошених — громадяни Старшини, щоправда, менші раси з другорядним громадянством, які не мали права служити у війську.
З якоїсь причини, Куна особисто звернулися до народу Аланік із проханням відрядити свого представника. За інструкцією, я мала прилетіти на власному кораблі й бути готовою до бою. У документі писалося, що в разі успішного складання іспиту, мені видадуть старшинський винищувач, на якому я вчитимуся воювати з делверами.
Зореліт Старшини — їхні технології. Якщо пощастить, він буде обладнаний гіперприскорювачем. У такому разі можна буде таємно його зняти й встановити у відповідний відсік М-Бота. І тоді ми помчимо додому.
Це був єдиний порятунок для мене — і мого народу. А по ходу справи, можливо, вийде зрозуміти нарешті, хто я така й чому делверів так ваблять цитоніки.
Якщо Старшина готує зброю, щоб боротися з ними, це завдання може виявитися навіть значнішим — і важливішим, — ніж ми вважали раніше, подумала я.
Я мусила це зробити. Загублена чи ні, уміла чи невміла, а я була зобов’язана впоратися із завданням. Йорґен казав, що довіряє мені. Значить, треба довести, хоч би й самій собі, що я гідна його довіри.
А почну з того, що вмію найліпше: іспиту з пілотування.
13
Прокинувшись зранку після уривчастого сну, я занесла Слимачку в кімнату, посадила на стару ковдру з кабіни, сіла в М-Бота й підняла його в повітря з даху посольства. Іспит проводили у відкритому космосі, за півгодини льоту від Міжзір’я. Координати були в довідці, яку залишили мені Куна.
Місцева диспетчерська служба видала мені план польоту, і я вилетіла з міста, відчуваючи, як припиняє діяти цитонічний інгібітор, коли я покинула межі повітряної бульбашки навколо Міжзір’я. Щойно здолала невидимий бар’єр, як зоряний спів одразу посилився.