Очей у відображенні на склі побільшало. Вони дивилися немовби на щось позаду мене. Білі вогники, як зорі, тільки… свідоміші. Десятки зловісних мерехтливих цяточок. Щойно, хоча б частково, потрапивши в їхні володіння, я ставала видима для них.
Ті очі лякали. Як можна зачаровуватися цими силами й водночас боятися? Це наче поклик провалля, який чуєш, коли стоїш на краю прірви в печері, думаючи, наскільки легко кинутися в обійми тої чорноти. Варто лише ступити крок…
— Спенсо! — погукав М-Бот. — Я засік новий корабель!
Я вийшла із заціпеніння, очі миттю щезли. М-Бот вивів зображення зорельота на екран консолі. Майже невидимий на тлі чорного неба, зі сховку, де було заплановано засідку, вигулькнув новий винищувач. Плескатий, витончений, він був чорний, як космос. За розмірами менший від звичайних креллівських кораблів, він, однак, мав більшу кабіну.
Ці нові, чорні, зорельоти почали з’являтися лише останні вісім місяців — перед самою спробою скинути на нашу базу бомбу. Тоді ми ще не знали, що це за кораблі, зате тепер розуміли все.
Я не чула команд, які їм надходили, бо їх і не надсилали. Чорними кораблями, як ось цей, керували не віддалено. На них літали живі пілоти. Найчастіше — аси, найкращі.
Нараз бій став значно цікавішим.
2
Серце тьохнуло від захвату.
Ворожий ас. Воювати з дронами, безперечно, весело, але там бракувало однієї речі — відчуття особистого протистояння. А от бій з асом — це вже наче щось із легенд Ба, де безстрашні льотчики Старої Землі сходилися на герць у дні Великих війн. Людина проти людини.
— Я проспіваю тобі пісню, — прошепотіла я. — Твій корабель згорить, душа покине тіло, а я співатиму. Це буде ода нашому бою.
Дещо драматично, згодна. Друзі сміялися, коли я говорила, ніби героїня древніх легенд, тож довелося навчитися стриманості. Однак від себе не втечеш, та й казала я ці речі не для друзів, а для себе.
А ще — для ворога, з яким збиралася розправитися.
Ас помчав у мій бік, нальоту намагаючись підбити мене, поки я була зайнята дронами. Та я тільки посміхнулася й пірнула, загарпунивши брилу космічного мотлоху. Завдяки цьому вийшло швидко розвернутися й водночас заховатися за уламком від пострілів. М-Ботові гравітаційні конденсатори здебільшого поглинали перевантаження, однак, виписуючи арку, я все одно відчувала, як мене тягне донизу. Майже всі постріли прийшлись на уламок, але один мало не влучив у мене. Трясця. У мене ж досі щит не перезавантажений.
— Чудова нагода розвернутися й привести його до групи, — сказав М-Бот. — Як спочатку було в плані…
Та замість того, помітивши, що ворожий пілот стріляє не влучно, я розвернулася й погналася за ним.
— Драматично мовчу, — додав М-Бот, — натякаючи на вашу безвідповідальну поведінку.
Я відкрила вогонь по асу, але той закрутився навколо своєї осі, вимкнувши двигун, і далі понісся на інерції. Щоправда, тепер він летів хвостом до мене. Керувати кораблем, який летить задки, майже неможливо, тому цей маневр зазвичай був ризикований. Проте, коли твій щит цілий, а у ворога його немає зовсім…
Покинувши переслідування, я взяла ліворуч, ухиляючись від пострілів. Зосередити всі зусилля на одному асі я не наважилася, тому на якусь мить повернулася до дронів, підірвала одного й помчала в гущу його уламків, що зашкребли по крилу М-Бота й застукотіли по склу.
Точно. Я ж без щита. Ще й у космосі, де після того, як зіб’єш ворога, уламки не падають на землю. Характерна для початківця помилка, яка нагадувала, що, попри всю мою підготовку, до бою в невагомості мені ще треба звикати.
Виконавши хвацький маневр, ас упав мені на хвіст. Він виявився великим майстром, і це, з одного боку, було навіть цікавіше. З іншого ж…
Я спробувала повернутися на поле бою, та переді мною виринула зграя дронів, відрізавши шлях до відступу. Здається, трохи я таки перестаралася.
— Викликай Йорґена, — наказала я М-Боту. — Скажи, що я в пастці й можу привести ворога в його засідку. Запитай, чи не згодяться вони з командою допомогти мені.
— Ну нарешті, — промовив М-Бот.
Я продовжувала виляти, відстежуючи ворожого аса через датчик відстані. Трясця. Якби ж лише чути його, як дронів.
Ні, це навіть краще, подумала я. Треба пильнувати, щоб дар не перетворився на заваду.
Скрипнула зубами, і мені раптово сяйнуло. Неспроможна повернутися на поле бою, я пірнула до Детриту. Оборонна шкаралупа навколо планети була не суцільна, а складалася з величезних платформ із казармами, верфями й гарматами. Ми потроху почали освоювати майданчики, що розташовувалися найближче до поверхні, однак горішні шари досі залишалися запрограмовані автоматично відкривати вогонь по всьому, що до них наближалося.