Інопланетні пілоти щонайрізноманітніших видів збиралися біля будівлі в дальньому кінці платформи. Я ще постояла трохи в кабіні, оглядаючи свої руки, неспроможна звикнути до бузкового кольору шкіри. Та коли не зважати на це, здавалися вони звичайними.
— Спенсо? — покликав М-Бот. — Мене непокоїть цей іспит. І політичні ігри, у які нас хочуть затягнути на Міжзір’ї.
— І мене, — зізналася я. — Проте Сунь-дзи, генерал зі Старої Землі, казав, що можливості помножуються, якщо за них хапатися. Отже, мусимо хапатися за таку нагоду.
Війна — це мистецтво брехні, подумала я, глибоко вдихаючи. Це теж казав Сунь-дзи. Ще ніколи не почувалася я настільки неготовою застосувати його пораду. Ще раз перевіривши голограму, скочила на крило М-Бота, спустилась на землю й попрямувала до гурту пілотів.
Там, на невеликому підвищенні, стояв крелл, що говорив крізь підсилювач звуку, закликаючи пілотів набратися терпіння й дочекатися, поки зберуться всі. Навколо було безліч істот, за якими я нічого не бачила. І хоч найменша тут не я — ця роль випала дрібним, схожим на гризунів, істотам у барвистих костюмах, — однаково мій зріст був нижчий від середнього. Подумати тільки, я перебувала за багато світлових років від дому, та все одно стояла в тіні інших.
У пошуках кращого огляду я видерлася на вантажний контейнер. На станції зібралося з півтисячі різних інопланетян. Більшість були в костюмах, схожих на скафандри, чимало тримали під рукою шоломи. Я нарахувала декілька пар представників раси з кальмаровидними обличчями й групу летючих істот, подібних на бульбашки із шипами. З лівого краю побачила місце, яке чомусь усі уникали, хоча там нічого не було. Невже якийсь невидимий інопланетянин? Або ж то всі боялися наступити на гризунів, що стояли неподалік.
І, звісно ж, жодної людини, подумала я, або крелла, крім чиновника на сцені… Діонів теж не видно. Але це аніскільки не здалося мені підозрілим. Напевно, вони просто не хочуть зв’язуватися з «нижчими» видами…
Стоп. А це хто? Ззаду до натовпу приєдналася висока постать — м’язиста істота в льотному комбінезоні. Обличчя її ніби складалося з двох половин: малинового кольору з правого боку й блакитного — з лівого. Це був діон.
— М-Боте, — прошепотіла я, — що значить подвійне забарвлення?
— О! — озвався його голос у моєму вусі. — Це об’єднаний індивід. Я вже розповідав вам про це. Двоє діонів утворюють кокон, у якому об’єднуються в третю особину. Якщо вони планують завести дитину, вона буде такою ж, як ця. Це типу такий собі експеримент, щоб подивитися, який вигляд матиме їхня сім’я, якщо вони таки вирішать її створити.
— Це дуже дивно, — сказала я.
— Тільки не для них! — мовив М-Бот. — Підозрюю, для діонів дивно не знати, якою буде їхня дитина ще до її народження.
Я спробувала зрозуміти це, але думки мої перервав крелл на сцені, котрий знову заговорив крізь динаміки, що підсилювали його голос. Характерно для свого виду, істота в латах активно жестикулювала, закликаючи всіх до тиші.
Я прищулила очі, помітивши зеленуватий відлив його лат і голос, який використовував перекладач.
— Це той самий крелл, що прилітав учора в посольство? — спитала я в М-Бота.
— Так! — відповів він. — Вінзік, голова Департаменту захисних служб. Хоч система статей у варваксів складна, відносно Вінзіка ви казали б «він». Я здивований, що ви його впізнали.
Куни серед присутніх я не бачила, але підозрювала, що вони теж десь тут, спостерігають. Мене втягнули в якусь політичну інтригу. Трясця. Я нічого не тямила в політиці. Як на мене, то літати й стріляти набагато цікавіше.
— Вітаю, — звернувся Вінзік до слухачів. — Дякую за те, що прийняли наше запрошення. Багатьом із вас буде складно взяти на себе такий тягар і ту агресію, яку він може викликати у вас! Ой, леле. На жаль, навіть маючи змогу насолоджуватися миром, не можна забувати про оборону. Ви маєте знати, що якщо потрапите в нашу армію, можливо, вам доведеться битися в справжніх боях і стріляти зі зброї. У цій програмі ви не керуватимете дронами, а літатимете на справжніх винищувачах.
З юрби долинув голос, і в навушнику я почула переклад:
— То це правда, що вглибині космосу помітили делвера?
— Ой, леле! — вигукнув Вінзік. — Ви поводитеся агресивно, але ж ми самі вас викликали, тому так! Одначе ми вважаємо, що делвер не перебуває біля жодної з планет Старшини. Як я вже казав, найрозумніше — готуватися до війни в мирний час.