— Мені це щиро цікаво, і я хочу спробувати, — сказала я. — До того ж Куна вважає, що так буде краще.
— Ой, леле, — забідкався Вінзік. — Правда? Куна буває дуже розсудливі, еге ж? Ой, леле.
Вінзік узяв мій планшет і проглянув анкету.
— У мене немає ідентифікаційного номера, — пояснила я.
— Можу виписати вам тимчасовий, — мовив він, клацаючи на планшеті. — Ось так. Готово. — Повагавшись, додав: — Посланнице, ви й справді літаєте на винищувачі? Ну, тобто, як на мене, ви могли б виконувати кур’єрську службу, зважаючи на ваш… особливий дар. Хіба ви не занадто цінна для вашого виду, щоб жертвувати вами в такій грубій, безглуздій речі, як війна?
Безглуздій речі?
Я наїжачилася, але таки стрималася від цитування Конана Кіммерійця. Навряд чи Вінзіку буде цікаво слухати про радість, що сповнює від передсмертних криків ворогів.
— Я належу до найкращих пілотів свого народу, — сказала я замість того, — і ми вважаємо свою майстерність у мистецтві обороняти за честь.
— За честь, кажете? Ой, леле. Мабуть, це тому, що ви занадто довго перебували в тісному контакті з людською пошестю. — Вінзік витримав паузу. — Але цей іспит небезпечний. Прошу зауважити це. Мені не хотілося б випадкового… вивільнення… ваших талантів. Це може бути вельми ризиковано.
— То ви забороняєте мені брати участь в іспиті?
— Аж ніяк.
— Тоді я його складатиму, — мовила я, простягаючи руку за планшетом. — Дякую.
— Яка агресія, — сказав Вінзік, одною рукою повертаючи мені пристрій, а другою жваво жестикулюючи. — Але Куна вірить у ваш вид. Ой, леле.
Здавши планшет діонові, які їх приймали, я приєдналася до пілотів, що йшли — або повзли — до зорельотів. Біля свого корабля побачила знайому блакитну фігуру в хітоні, що чекала на мене, зчепивши руки. Звичайно, я вгадала. Куна були тут.
— Вінзік намагався відмовити вас від участі? — спитали Куна.
— Так, — відказала я, тицяючи великим пальцем назад. — Чому він такий?
— Йому не подобається моя ідея запросити на іспит представницю агресивного виду.
Я нахмурилася.
— Не хоче, щоб у війську служили агресивні пілоти? Куно, я не розумію.
Куна показали на кількох кальмаролицих інопланетян, що сідали у свій корабель, біля мого.
— Солкіси в Старшині вже давно. Та скільки б відданими прихильниками наших ідеалів вони не були, уже понад двадцять разів їм відмовляли в повноцінному громадянстві. Їх вважають недостатньо розумними для керівних посад вищого рівня. Утім, їхньої спокійної натури не заперечиш. Вінзік вважає їх найкращими кандидатами в солдати. Каже, що покірний від природи вид зможе погамувати кровожерність і підійти до бою логічно й з холодним розумом. На його думку, вони — і подібні їм види — мають скласти більшість у новому війську.
— Я читала, що чимало видів, яких запросили на іспит, уже й так є громадянами Старшини, — сказала я. — А скільки тут таких, як я — тих, хто лише чекає на запрошення?
— Ви єдина, хто прийняв мою пропозицію.
Куна розмашисто провели руками. Я не розуміла, що означає цей жест.
— Втім, я запрошували на іспит і кілька рас, що є членами Старшини, як-от берли, що мають наше громадянство, хоч і вважаються агресивними.
— Але… яка вигода з цього вам? Чому ви пішли проти традиції, покликавши мій народ?
Я, хоча б частково, могла зрозуміти причину запрошувати в армію покірні види, хай як безглуздо це не було б. Але Куна вважали інакше. Цікаво, чому?
Куна обійшли М-Бота, оглядаючи його. На мить я злякалася, що вони торкнуться його фюзеляжу й помітять голограму, бо та, завдяки якій він мав вигляд, як корабель Аланік, була не така досконала, як моє маскування під Аланік. На щастя, скінчивши, Куна лише показали на світловий гарпун під носом корабля.
— Людська технологія, — сказали вони. — Давно хотіли побачити, як діє світловий гарпун. Багато чули про те, як він додає до маневровості зорельота. Ми пробували встановити їх на свої винищувачі, але виявилося, що на дронах вони не ефективні, тому, крім промисловості, ми застосовуємо їх на кораблях лише найдосвідченіших пілотів. Щоб обернутися на гарпуні необхідно повністю зосередитися на маневрі, а якщо помилитися — можна розбитися, навіть на смерть. Більшості пілотів бракує відповідного темпераменту для таких фігур пілотажу. Наша верхівка таку нерішучість вважає доброю рисою та шукає пілотів, від природи обачних, котрі не загрожуватимуть нам і нашому суспільству.
— Але ви так не вважаєте, — здогадалась я. — По-вашому, Старшині буде корисніше мати у своєму розпорядженні агресивніші види, так?