— Один плюс один дорівнює два, — промовив М-Бот.
Було неважко зрозуміти, яка паніка охопила тих пілотів. Я відчувала те саме в перших боях, коли була ще зелена й налякана руйнацією навкруги. Тоді ще емоції брали гору над вишколом.
— Один плюс один, — повторив М-Бот, — дорівнює… е-е-е… два.
Як і обіцяли, дрони не чіпали тих, хто запалював аварійні вогні. Та я відчувала біль, з яким це робилося. Живеш ти ось так усе життя в цьому душному суспільстві, ні разу не бувши в справжньому бою, і ось тобі дають шикарну нагоду самовиразитися, але ти її втрачаєш.
— Один плюс один, — знову сказав М-Бот, — дорівнює… тр… ні, два. Не можу. Ану ж, якщо переписати…
— Ні! — вигукнула я.
— Цок, — відповів він. — Цок-цок-цок-цок.
Клас. За мною досі був хвіст. Перевірила датчики відстані. Може, вийшло скинути його в бою? І справді, відколи я влетіла в щільніший шар астероїдного поля, за мною ніхто не погнався.
Скинути хвіст. Я до такого не звикла. Крелли завжди намагалися ізолювати окремих пілотів, особливо, якщо ті проявили високу майстерність. Завдяки цій стратегії вони визначали й знищували ворожих цитоніків.
Проте сьогодні вони мали інше завдання: знищувати найлегшу здобич. У верхніх шарах поля за мною також ніхто не погнався. Кілька дронів навіть дременули від мене. І… гаразд, можливо, це й правильна стратегія. Нащо марнувати ресурси на пілота, що проявив свою майстерність?
Серце мені стиснулося від вибуху шатла, який позбувся щита. Йому дали шанс врятуватися, але пілот, охоплений панікою, втратив управління й врізався в астероїд. Сердешний.
Проглянувши поле бою, я зупинила погляд на кораблі, що відколовся від поля бою. Цей чималий винищувач мав довгий фюзеляж, від чого був схожий на ствол гармати. Занадто повільний, як для винищувача, озброєний він, утім, потужно — явно бойовий зореліт.
Напевно, через повільність він і привабив до себе купу креллів. Дрони крутилися довкола нього, суцільним вогнем подавляючи його щит. Хоч і на межі, корабель чинив запеклий опір. Мені було знайомо, як це, коли відмовляєшся визнати, що тебе здолали, адже це означає, що мрії прийшов кінець…
— Я знову тут! — оголосив М-Бот. — Щось пропустив?
— Ми повертаємося в бій, — сказала я, рушаючи до винищувача-нещасливця. — Тримайся.
— У мене немає рук, — відповів він. — Навіщо нам повертатися? Схоже, ворожі апарати втратили до нас всякий інтерес.
— Знаю, — мовила я.
— Це гарантоване життя, — зауважив М-Бот. — Для вищих шансів на успіх треба триматись якнайдалі й не привертати зайвої уваги. Тож чому б нам так не зробити?
— Бо інколи один плюс один дає три, — сказала я й погнала в круговерть бою, поспішаючи на допомогу винищувачу.
15
Щит винищувача впав, як тільки я порівнялася з ним. Він мусив би одразу зійти з дистанції, але й далі літав, ховаючись за більшими астероїдами й ведучи вогонь по креллах з усіх своїх шести гармат.
Дивно було бачити аж стільки гармат на винищувачі, але хтозна, якими тактиками послуговуються на інших планетах? Можливо, за наведення цілі в них відповідає простенький ШІ, тоді як живі пілоти зосереджені виключно на маневрах. Родж якось був вигадав подібну схему, і в СОНі її визнали дуже перспективною.
Хай там що, а корабель був у біді, тому я вирішила зробити те, що вмію найкраще: відтягнути ворожі сили на себе.
Шугнувши в саму гущу креллівських дронів, запустила ІМІ, збивши всі їхні — і власний — щити. Це був небезпечний, відчайдушний маневр, проте тільки так можна було примусити їх оборонятися й вирівняти шанси.
Я завертілася навколо власної осі, сиплючи снопами променів, стріляючи, радше наосліп, аніж намагаючись влучити в когось. Маневр довелося покинути швидко, бо летіти задки — майже вірний спосіб убитися.
За мною ув’язалося кілька дронів — щоправда, менше, ніж хотілося б, — і я зайшла в петлю, ведучи їх за собою та не припиняючи вогню. Влучила в одного, що примусило решту зайняти оборону.
— О! — вигукнув М-Бот. — То ми тепер герої!
— Буває, я сумніваюся, чи правда ти мислиш так швидко, як кажеш, — відповіла я.
— Лише коли ви робите щось безглузде, — мовив він. — Цього слід було очікувати. Але… хіба той корабель не належить одній із рас Старшини, що, нагадаю, намагається нас знищити?
— Усе залежить від ситуації. Наразі всі інші пілоти, які намагаються не загинути, на одному боці з нами.
Я знову розвернулася й побачила, що винищувач скористався нагодою, яку я йому дала. Навівши гармати на креллів, що опинилися без захисту, він збив двох.