Ми пішли на посадку, хоч я й тут не розслаблялася, очікуючи якоїсь підстави, а то й другого, «секретного», етапу іспиту. Проте нічого подібного не сталося. Ми безпечно приземлилися на платформу, штучна гравітація якої міцно тримала наші зорельоти. Коли відчинили кабіни — атмосфера виявилася цілком придатною для дихання.
Ледь тримаючись на ногах, решта вцілілих пілотів пленталася до підвищення з дальнього краю платформи. Найчастіше після бою я почувалася так само змореною, безсилою від божевільної концентрації, яка необхідна для битви. Сьогодні ж, вискочивши з кабіни, я не тямилася з люті.
Це ким треба бути, щоб влаштовувати таке випробування? Я добре пам’ятала свій шок, коли нас відправили в бій у перший же день навчання в СОНі, та навіть Залізнобока — яка робила все, аби врятувати свій народ від знищення, — послала нас лише для створення вдаваної чисельності. А Старшина — всемогутня, їй нічого не загрожує. Як вона може розкидатися життями пілотів, що їй довірилися?
Я проштовхалася крізь натовп інопланетян, підійшла до Вінзіка й решти наглядачів, розтулила рот…
— Що з вами не так?! — пролунав голос позаду мене.
Я заклякла, так і не спромігшись на слова. Обернулася й з подивом побачила кремезну інопланетну істоту, віддалено схожу на горилу. З великим синім шоломом під пахвою вона проштовхалася наперед, показуючи пальцем на Вінзіка.
— Бойова зброя? — вигукнула горила. — На іспиті? Те, що ви зробили, прирівнюється до вбивства. В ім’я найглибшої прірви, про що ви тільки думали?
Я стулила рот, почувши її слова, що — удвічі гучніше — озвучували моє власне незадоволення.
— Ви підписали згоду, — відповів Вінзік і приклав руку до грудей, демонструючи неприхований жах перед гнівом істоти.
— У прірву згоду! — вигукнув інопланетянин. — Якщо змушу дитину підписати згоду на те, що я її поб’ю, це не зробить мене меншим монстром! Ніхто з нас не знав, що це означає, і відповідальність лежить на вас!
Істоти щонайрізніших форм і розмірів відсунулися від горили, чиновники на сцені не знали, що казати.
— Нам… нам треба було перевірити, хто з вас уміє зберігати спокій під обстрілом, — пояснив Вінзік. — Операторам дронів наказали не чіпати тих, хто зійшов із дистанції. Яка агресія, ой, леле.
— Ви мали б застосовувати тренувальні гармати! — додала я, стаючи біля горили. — Як на будь-якій нормальній вправі!
— І що це нам дало б? — запитав Вінзік. — Тоді ви знали б, що гармати несправжні. Боротьба з делверами — велике випробування для психіки, урдалійко Аланік. Це єдиний спосіб перевірити, хто не втратить самовладання й контролю над ситуацією.
— Єдиний? — проревла горила. — Ну то як вам таке: перевіримо, чи добре ви тримаєте удар? Для початку вдаримо вас молотком по голові!
— Ой, леле! — прохопився хтось із чиновників. — Це погроза?
— Так, — підтвердив Вінзік, змахуючи руками. — Яка ж агресія! Берле Ґульзо, вас звільнено зі служби.
— Звільнено? — перепитав Ґульза. — По-вашому…
Я ступила наперед сказати тим бюрократам куди їм слід запхати свій іспит, але у вусі мені, збивши з думки, пролунав голос.
— Спенсо? — покликав М-Бот. — Будь ласка, вгамуйтеся, щоб і нас не викинули. Не забувайте для чого ми тут!
Киплячи від люті, я глянула на інопланетянина-горилу, що задкував від двох озброєних охоронців-діонів. Ще мить, і я була б готова знову зірватися на крик, але збоку до мене хтось підійшов. Морріумур, діон із двоколірним обличчям.
— Аланік? — благально звернулися вони до мене. — Ходімо краще перекусимо. На платформі є їжа. Ваш вид же їсть, так? — підбадьорливо кивнули вони.
Зрештою я таки дала Морріумуру забрати себе.
16
За групою збуджених інопланетян ми з Морріумуром пройшли до широких сходів, що вели в надра гірничої станції. Ступаючи на них, я помітила буксир, який тягнув в ангар неподалік чорний креллівський винищувач. Лайнулася про себе. Я шукала Брейд, сподіваючись поговорити з нею, а вона собі тихенько сіла й одразу десь пропала.
Я зітхнула й пішла вниз, навздогін Морріумуру. Вони пленталися за групою, що страшенно повільно проходила крізь вузькі двері в кінці сходів.
— Дякую, що витягнули мене, поки я не накоїла дурниць, — сказала я Морріумуру, поки ми стояли в черзі.
— І я вам дякую за порятунок! — відповіли вони.
Через міцно стиснуті губи здавалося, ніби вони сердяться, та мені здавалося, що я хибно трактую міміку діонів, бо наступні слова сказали по-товариському: