— Аланік, ви першокласно літаєте! Нічого подібного я ще не бачили.
— А за багатьма пілотами ви спостерігали? — спитала я. — Ну, тобто хіба ви не… занадто молоді?
— Так, мені лише два місяці, але я маю спогади своїх батьків, — сказали Морріумур. — Мій лівий родитель у молодості літали на комерційних рейсах. Звідси й моє вміння керувати зорельотом.
— Гм, — тільки й відповіла я, ступаючи вниз на сходинку. — Усі тут дуже здивовані тим, що ви записалися на іспит. Для чого діонові йти на відбір пілотів? І чому жоден інший представник вашого виду цього не зробив? Звісно, якщо це не занадто нескромне запитання.
— Ні-ні, — мовили вони, — це запитання не занадто нескромне. Борони, мире! Ми заохочуємо нижчі види знайомитися з нашими звичаями, бо вважаємо, що так вони наблизяться до вищого інтелекту. Відповідь на ваше запитання проста: інші діони не брали участі у випробуванні, бо природа мого виду глибоко культурна й повністю очищена від усякої агресії. Тому якщо хтось із нас хоче навчитися вбивати — це щось немислиме!
— Але хіба серед операторів дронів немає діонів? — поцікавилась я.
— Бувають і такі, але вони не затримуються надовго на службі. Дронами керують переважно тенасі, — пояснили Морріумур, назвавши вид, якого я ще не зустрічала. — У них є особливий хист до війни, і вони не піддаються емоціям. Решта ж із нас занадто миролюбні для цього.
— Та все ж, для лідерів діонів це норма — відправляти дрони вбивати непідготованих пілотів?
— Це… — опустили голову Морріумур, дивлячись собі під ноги й ступаючи черговий крок. — Це була несподіванка. Однак на моє переконання, влада розуміє, що робить. Та і їхня правда: не можна відправляти в бій пілотів, які з нього втечуть. Для того й потрібні настільки радикальні заходи під час відбору.
— А мені здається, це купка лицемі…
— Спенсо, — урвав мене М-Бот у навушнику, — я, звісно, не фахівець з правильних соціальних реакціях органічних форм життя, але, припускаю, не треба ображати свого першого ж союзника-діона? Вони можуть надати нам цінні відомості.
Я насилу прикусила язика. М-Бот слушно каже.
— То навіщо ви записалися на іспит? — запитала я в Морріумура. — Хіба ваша натура не… як ви казали? Очищена від агресії?
— Я… у мене особливий випадок, — відповів він. — Я народилися з агресивним типом особистості й прагну ствердитися. Для цього й прийшли сюди.
Нарешті спустившись зі сходів, ми увійшли в простору залу з низькою стелею. Яскраві білі лампи освітлювали столики, як у кафетерії, що нагадало мені їдальню на «Альті». Проте запахи… вони були, скажімо так, незвичні. Щоправда, вловила я і знайомі аромати: смаженина, випічка й щось схоже на корицю. Та вони перемішалися з купою інших, дуже дивних: застояна вода, палене волосся… машинне мастило? Усе вкупі, воно створювало всепереборну, божевільну стіну чуттів, від якої я застигла у дверях.
— Що ви їсте? — запитали Морріумур, показуючи на знаки над прилавком. — Напевно, рослинну їжу на основі вуглецю. Є ще мінеральні коктейлі, та навряд чи вони придатні для вашого метаболізму. А он там, далі, знайдете вирощене в лабораторії м’ясо.
Останнє вони, схоже, не схвалювали, судячи з того, як закопилили губи, оголивши зуби.
— Е-е-е… — квакнула я, думаючи, як би в цій ситуації відповіла Аланік.
— Ваш вид, — промовив мені у вухо М-Бот, — харчується майже тим самим, що й люди, тільки вживає більше горіхів і менше м’яса. І ніякого молока.
— Серйозно? — шепнула я, йдучи за Морріумуром до овочів. Показавши на себе: — В Аланік є груди. Навіщо? Для краси?
— Правильніше було б сказати, ніякого молока від інших видів, — виправився М-Бот. — Ваш вид вважає, що це бридко. Як, до речі, і я. Вам колись спадало на думку, скільки дивних рідин випускають зі своїх порожнин органічні форми життя?
— Вони нічим не дивніші за ідеї, які випускаєш зі своїх порожнин ти, М-Боте.
Я стала в чергу з Морріумуром і взяла собі салат із чогось, схожого на водорості. М-Бот запевнив, що він підходить одночасно мені й Аланік. Забираючи їжу, я не могла не помітити, скільки простору дають нам інші пілоти.
Та коли я пішла по воду, то ледь протиснулася між двома величезними гориловидними берлами. Отже, трималися чимдалі не від мене, а Морріумура. Так, подумала я, сьорбаючи воду, і знову пропхнулася між ним, вони бояться Морріумура. Представники інших видів не припиняли зиркати в його бік, непокоячись через присутність діона серед «нижчих» видів.
З тацею в руках підійшла до порожнього столика в кутку зали. Там аромат кориці був найсильніший, та не встигла я сісти, як Морріумур підхопили мене за лікоть.