— Не сюди! — прошипіли вони. — Ви при своєму розумі?
Я нахмурилася, вирячившись на порожній стіл. Він нічим не відрізнявся від решти. Морріумур відвели мене до іншого й вже там сіли.
Трясця. Я й гадки не мала, що роблю. Що не так із тим столом? Нічого не розуміючи, сіла. Треба швидше викрасти гіперприскорювач, поки я не видала себе.
— То, е-е-е… — звернулася до Морріумура, колупаючи салат, — кажете, ви живете всього два місяці?
— Так! — відказали Морріумур. — Народжуся через три місяці — дитям, але ці спогади збережу. Чи то… я сподіваюся, що народжуся за три місяці. Чи судилося мені дійти до фінальної фази народження залежить від рідні, яка й має вирішити, наскільки ця особистість підходить, щоб поповнити їхні ряди.
— Це так… е-е-е…
Дивно.
— Інакше? — допомогли мені Морріумур. — Розумію, у більшості інших видів усе не так.
— Не хочу бути грубою, але так, мені це дещо незвично, — обережно відповіла я. — А як це працює? Це значить, що у вас тепер два мозки?
— Так, майже всі внутрішні органи в мене подвійні, хоча руки й ноги всмокталися ще в коконі, а мозки батьків з’єдналися й працюють як один.
Ого. Оце так дивна бесіда.
— Якщо ви не заперечуєте, — продовжили вони, — та здається з вашого вигляду, що ваш вид розмножується статевим шляхом, за якого є дві статі: чоловіча й жіноча?
Я кивнула, і вони продовжили:
— Це одна з найпоширеніших біологічних схем у галактиці, хоч ніхто й не розуміє чому. Можливо, це все паралельна еволюція, але я схиляюся до теорії, що всі ви маєте спільних пращурів, що — за допомогою цитонічних гіперстрибків — розповсюдилися серед зірок ще навіть до того, як ви опанували кам’яні інструменти!
Я насторочилася.
— Цитонічні гіперстрибки? — перепитала якомога безневинніше.
— О, напевно, ви про них не чули! — мовили Морріумур. — У минулому живі істоти виконували гіперстрибки за допомогою власного мозку. Це було вкрай небезпечно, але мені це здається цікавою теорією, щоб пояснити, чому деякі види з різних планет настільки подібні між собою. Хіба вам не здається, що було б дуже цікаво спробувати довести її?
Я кивнула. Можливо, тут я дізнаюся про себе більше.
— Цікаво, як вони це робили? Вам відомо щось про процес?
— Ні, — зізналися вони. — Я знаю тільки те, про що написано в підручниках, включно із застереженням про небезпеку. У текстах ретельно уникають опису особливостей процесу.
Зараза. Я кинула пильний погляд на Морріумура й побачила — тепер зблизька, — що ліва і права частини їхнього обличчя мають різні риси. Дві особи якимось чином злилися воєдино, утворивши Морріумура, що, хоч і всього на кілька сантиметрів, були вищі за решту діонів, яких я бачила. Напевно, пара втратила багато маси під час… заляльковування?
Усвідомивши, що витріщаюся, я зашарілася й потупила погляд у свій салат.
— Даруйте.
— Усе добре, — з легким смішком відповіли Морріумур. — Я можу лише здогадуватися, наскільки дивним це здається вам. Хоча мені дивно, як так багато видів можуть розмножуватися, навіть не перевіривши особистості своєї потенційної дитини. Ви робите це наосліп! Я ж можу поспілкуватися з родичами, і вони вирішать, чи подобається їм така версія мене.
Щось у цьому всьому глибоко мене непокоїло.
— А якщо ні? Ну, у сенсі, якщо ви їм не сподобаєтесь.
Морріумур зам’ялися й втупились у свою тарілку.
— У такому разі, після того як — через три місяці — повернемося в кокон, батьки вирішать, що я не підходжу, залялькуються ще раз, і я перероджуся з новою особистістю. Протягом п’яти місяців рідня перевірятиме її. Так зрештою з’явиться особа, яка влаштовує всіх.
— Небезпечно це якось, — сказала я. — Без образ, але мені не подобається, до чого це призводить. Тобто ваша рідня може отак просто перетрушувати вашу особистість, поки з вас не вийде хтось, хто їх влаштовує? Мене так точно ніколи не вибрали б.
— Не-діони часто так кажуть, — мовили Морріумур, сідаючи рівніше. — Але завдяки цьому процесу ми маємо надзвичайно миролюбне суспільство з вищим інтелектуальним розвитком. Щоправда… через це я, власне, і відчуваю потребу ствердитися.
Кивнули на залу, повну пілотів.
— Вона й штовхнула мене на крайнощі. Як я вже казали, ця версія моєї особистості дещо… агресивна. От мені й захотілося показати своїм, що це не так уже й погано. Може, відгукнутися на набір пілотів було й імпульсивним кроком, та зважаючи, що в мене залишилося всього три місяці, я подумали, що це найкращий шанс показати себе.
— Але… — повела була я, та одразу затнулася, помітивши, шо в їдальню зайшов ще дехто.