Це була група з п’ятдесяти кіценів, кожне — сантиметрів п’ятнадцять заввишки. Вбрані переважно в білі флотські однострої, пухнасті створіння, настовбурчивши хвости, маршували до нашого столу.
Я ледве стримувала усмішку. Вони були могутньою расою підкорювачів космосу, котрі знали, що значать відвага й вірність, але… трясця, які ж вони були симпатяги.
Кіцени зупинилися біля порожнього стільця поруч зі мною, і кілька звіряток притулили до нього драбину. По ній піднялася інша група, яка приставила до стола ще одну драбину. Нарешті на стіл піднявся сам Гешо, вдягнений у шовковий хітон. Він звів до мене зчеплену в кулачок лапку. Зблизька на його білій мордочці я побачила руді плямки. Такий самий візерунок повторювався на гострих вушках.
— Урдалійко Аланік! — проголосив він через значок-перекладач, із якого полився м’який баритон. — З нагоди звитяги ми влаштовуємо бенкет!
— Капітане кіценів Гешо! — сказала я, повторюючи жест. — Ви тільки прибули на обід?
— Ми привезли провізію із собою, — відповів він. — Навряд чи в старшинській їдальні знайдеться все необхідне для бенкету за нашими звичаями.
Ще один кіцен приніс великого стільця і, діловито помахуючи кудлатим хвостом, поставив його для Гешо. Потім кілька звіряток притягнули стола, розмістили перед ним і накрили скатертиною.
— То що, — почав Гешо, переводячи погляд із мене на Морріумура, — ми тепер колеги? Пропоную укласти пакт про підтримку й взаємодопомогу.
Я зиркнула на Морріумура.
— Я про таке ще не думала.
— Якщо хочемо вціліти в майбутніх зіткненнях — без надійних союзників ніяк, — вів далі Гешо. — Щоправда, я не знаю, на користь чи шкоду піде нам присутність діона в нашому невеликому флоті.
— Радше на шкоду, — промовили Морріумур, знову потуплюючись у тарілку. — Тиск на мене буде сильніший, ніж на нижчі раси.
— Складнощів кіцени не бояться, — пафосно промовив Гешо. — Можливо, хоча б це доведе, що ми гідні бути повноправними громадянами Старшини.
— У нас є розуміння, що буде далі? — запитала я в них. — Ми подолали випробування?
— Далі тренуватимемося боротися з делверами, — сказав Морріумур.
— Що сюди входить? — спитала я, досі не розуміючи, на що підписалася.
— Важко сказати, — мовив Гешо. — Не думаю, щоб хтось із нас підозрював, що сьогоднішній іспит буде настільки жорстоким.
Поки він говорив, ще одна група кіценів принесла тарілки з паруючими наїдками, які розставила на столі перед Гешо. Одна кіценка, у шовковій сукні, нарізала їжу й почала годувати його. Решта діловито розставляли приладдя для бенкету на одному зі стільців біля нашого столу.
— Старшина дуже дивна, — провадив Гешо, відкушуючи шматок крихітного стейка. — Її керівництво не втомлюється працювати заради мирного життя своїх громадян, та перетнеш межу правильності — кара буде швидка й нещадна.
— Старшина мудра, — вставили Морріумур. — Вона існує вже не перше століття, сприяючи захисту й добробуту мільярдів видів.
— А я цього й не заперечую, — відповів Гешо. — Мій народ хотів би підвищення рівня громадянства. Та не можна заперечити, що окремі департаменти — зокрема, захисних служб — виявляють напрочуд низький рівень емпатії.
Я кивнула, і за столом запала мовчанка. За вечерею мою увагу прикувало дещо, що я відчувала весь цей час… поклик зірок. На Міжзір’ї його глушило спеціальне поле, яке блокувало цитонічні чуття, але за межами станції я знову почула їхній спів. Слів не чула, але мелодія, що лунала в глибині свідомості, означала, що станція відправляє сигнал.
Поклала виделку, заплющила очі й, як навчала Ба, уявила, ніби пливу серед зірок. Я полинула. Можливо… Можливо, ті невидимі стежини приведуть мене до Детриту й сил Старшини, що там базуються?
Ніщо не вказувало, куди прямувати. Зате я відчула біля себе ще дещо інше. Знайому присутність. Що ж воно таке?
Брейд, збагнула я, впізнавши відчуття, що надходило від неї. Вона хоч і не з нами, але зовсім поруч.
Я розплющила очі й озирнулася довкола. Їдальня була повна істот, які їли та пили — або ж, як-от одні дуже дивні, схожі на кам’яні брили створіння, лили рідину собі на голову.
Відчуття просочувалося з-за меж приміщення. Пославшись на потребу сходити у вбиральню, я запитала, де вихід. Морріумур показали дорогу, я вийшла з їдальні й звернула туди, куди вони спрямували мене. Тут уздовж коридору тягнулися ряди дверей, на кожній — табличка з типом приладдя всередині.
Крутнулася в протилежний бік, з якого, схоже, і надходив сигнал від Брейд. Охорони ніде не було видно, тому я пішла туди.