Відчуття посилилося біля дверей збоку. Вони були прочинені на шпарку, заглянувши в яку, я побачила Брейд. Разом з Вінзіком вони розмовляли з групою діонівських високопосадовців.
17
Я присіла біля дверей, намагаючись розчути, що кажуть Вінзік і решта чиновників.
— Агов! — озвався в моєму вусі М-Бот, від чого я аж підскочила. — Спенсо, що ви робите?
Я зціпила зуби, зосереджуючи всю увагу на розмові за дверима.
— О! — мовив М-Бот перегодом. — Ви ховаєтеся? Що сталося? Я прораховував наш маршрут назад на Міжзір’я. Хіба ви не збиралися позбутися виділень у вбиральні? Спенсо, ви що, позбулися їх у непризначеному місці? Це тому ви ховаєтеся?
— Цить, я намагаюся вести розвідку, — якомога тихіше шепнула я.
— О-о-о-о-о-о-о, — протягнув М-Бот.
Співрозмовники говорили занадто тихо, через що мій значок-перекладач не вловлював їхніх слів. Я чула тільки гудіння голосів, але нічого не розуміла.
— Може, хочете, щоб я підвищив чутливість вашого браслета й передав переклад прямо на навушник, аби ви себе не видали? — запропонував М-Бот. — Так вести розвідку буде ефективніше.
— Так, — шепнула я у відповідь.
— Гаразд. Можна було б і не питати.
Дистанційно відключивши значок, він перевів голоси з кімнати напряму в навушник. Мікрофон у браслета був набагато чутливіший, ніж у значка — чутливіший навіть, ніж мій природний слух. Та й М-Бот значно краще відділяв розмову від сторонніх шумів.
— …слід було б передбачити, що це обернеться бідою, — говорив один із посадовців. — Операторів дронів навчали, щоб боротися з людьми із заповідника Детрит, тому вони стріляли занадто агресивно!
— Без втрат не обійшлося, на жаль. — Це був голос Вінзіка, що промовляв спокійно. — Але не хвилюйтеся про наслідки. Сталося це випадково, а не через агресивний умисел.
— У нас дюжина загиблих! — мовив інший посадовець. У приватній розмові ці діони розмовляли не так спокійно, як тоді, коли зверталися до горили-берла. — Бідолашні їхні родичі!
— Тих бідолашних родичів усіх винищать, якщо не підготувати військо до боротьби з делверами, — відповів Вінзік. — Ой, леле, служба стримування мого департаменту подбає, якщо будуть обурення. Ви віддано виконали свій обов’язок.
— Так, але… — озвався інший чиновник. — Раз ви вважаєте результати іспиту успішними… Але, Вінзіку, навіщо ви привели сюди свою людину? Мені через неї незатишно.
— Ой, леле, Тізмаре, — мовив Вінзік, — не перебільшуйте. Не про те ви хвилюєтеся! Візьміть хоча б Департамент інтеграції видів та як вони наполягли допустити до іспиту кілька надзвичайно агресивних видів. Куна щось задумали. Та й та новенька, Аланік, послуговується людською стратегією. Через тривалий контакт із пошестю її народ небезпечний і має залишатися в ізоляції.
Я спохмурніла, аж тут відчула дещо. На мою свідомість тиснула інша.
— Що? — вигукнув чиновник. — Що таке? Чому ваша людина насторожилася? Вона ж у вас дресирована?
Оце дурепа. Якщо я можу «чути» Брейд своїми цитонічними чуттями, то, звичайно, вона теж мене «чує». Відлинувши від стіни, я побігла коридором. Перед самою їдальнею стишила хід, зайшла і, обливаючись потом, повернулася за столик, мовби нічого не сталося.
За мить у дверях з’явився Вінзік і заходився оглядати приміщення. Я повернулася до бесіди з Гешо й Морріумуром, але краєм ока помітила, як забрало креллового шолома звернулося в мій бік. Затримавши на мені погляд на деякий час, він зрештою пішов.
Трохи перегодом у їдальню зайшла група діонівських чиновників із планшетами. Вони рухалися вздовж столів, розмовляли з пілотами й давали їм подальші інструкції.
— А це в нас Аланік, — промовили один діон із малиновою шкірою, що підійшли до нашого столу. — Не-громадянка! Ви показали добрий результат на іспиті. Відмінні навички пілотування й порятунку інших? Пречудово. Вас призначили в одну групу з «Великим» і всім його екіпажем. Що скажете?
Я подивилася на Гешо, який устав і сплеснув у лапки. Це… здається, був знак схвалення.
— Я рада, — відповіла я. — Дякую.
— І ще одне, — сказали чиновник, проглядаючи текст на екрані планшета. — Нам із вами треба обговорити один… делікатний момент. У вашому загоні буде ще один член — напрочуд майстерний пілот. Ас.
— І ми йому раді! — проголосив Гешо. — Хто ж це?
— Людина, — відповів чиновник.
Морріумур тихо зойкнули, приклавши руки до лиця. Гешо звалився у своє крісло, до нього надбіг кіцен з опахалом і взявся енергійно його обвіювати. Я постаралася з усіх сил вдати подив і жах.
— Але прошу, не хвилюйтеся! — поспішили заспокоїти нас чиновник. — На людину є всі необхідні дозволи. Я надам вам копії.