— Для чого вчитися боротися зі злом за допомогою іншого зла? — запитав Гешо.
— Так, — додала я. — Вони тримали мій народ у рабстві! Не думаю, що можна дозволяти їм вільно розгулювати по галактиці.
— Ця людина надзвичайно добре навчена, — пояснив чиновник. — Необхідно перевірити, чи здатна вона битися з делверами.
— А як виявиться, що вона для цього створена? — поцікавився Гешо. — Що тоді, створите загони із самих лише людей? Це як наймати вовка стерегти овець: залишитеся з нічим.
Несподіване порівняння. Цікаво, чи він буквально сказав про вовка й овець, чи, може, це були якісь інопланетні слова, які так переклав мені мій значок?
У всякому разі, я не знала, як реагувати на призначення Брейд у нашу команду. Вона була цитонікиня. Чи здогадається вона з часом, що я теж людина? Я підозрювала, що до нас її призначили навмисно, аби наглядати за мною.
Разом із тим, вона, певне, краще знала, що значить бути цитоніком, і вміла правильно застосовувати дар. Можливо… вона пояснить, хто я. Хто ми.
— Не сумніваюся, Старшина знає, що робить, — протягнула я.
— У мого народу довга історія взаємин із людьми, — сказав Гешо, опускаючись у крісло, під віяло служника. — У давнину, коли серед нас ще були сутінкові мандрівники, ми переміщалися між нашим світом і Землею — планетою людей. Той народ — пожежа, що тільки й очікує іскри.
— Ваша величносте, якщо це для вас неприйнятно, ми можемо звільнити вас від участі, — промовили чиновник.
— Звісна річ, я маю порадитися зі своїм народом, — відповів Гешо. — Я ж бо їм не король, а рівний серед рівних у законній демократії.
Інші кіцени жваво закивали, хай один із них й обмахував його опахалом, а друга — подавала їжу.
— Отже, це означає, що ми успішно склали іспит, — мовила я, змінюючи тему. — Далі буде навчання, як боротися з делверами?
— Так, — відказали чиновник. — Завтра, о 1000 за міжзірним часом по вас прилетить шатл. Він вас доправить на тренувальну базу. Боюся, особистий транспорт доведеться залишити на станції та тренуватися на нашому обладнанні, але, капітане Гешо, для кіценів ми підготуємо спеціальний корабель.
Старшинські зорельоти. Те, на що я й сподівалася. І хоч поки й гадки не мала, як викрасти гіперприскорювач із нового корабля — не те, щоб доставити його на М-Бота й стрибнути назад на Детрит, — та це був ще один крок до мети. Треба лише переконатися, що голограма залишиться, навіть якщо я буду дуже далеко від М-Бота.
— Через загрозу від людини ми додали до вашої команди фіґмента, — сказав посадовець. — Можливо, ви помітили, що на іспиті серед вас був один із них. Ця особина просить звертатися до неї в жіночому роді й називати Вейпор.
Гешо пожвавився на таку звістку.
— Фіґмент, кажете? — спитав він, почухуючи підборіддя кігтистим пальчиком. — Що ж, це тішить.
Га? Що? Який такий фіґмент? Я озирнулася, шукаючи поглядом того, про кого вони казали. Та не встигла спитати, як службовець заговорили далі.
— Чудово, — промовили вони, а тоді недбало показали на Морріумура. — Тепер ви. Будь ласка, ідіть за мною, покажу вам, куди призначили вас.
— Що? — стривожившись, вигукнула я. — Морріумур не з нами?
— Вони літатимуть окремо від інших, — пояснили чиновник, — як заведено.
Занепавши духом, Морріумур повільно підвівся.
— Аланік, я були раді знайомству.
— Ні, — зірвалась я на ноги, спалахуючи від обурення. — Ми — одна команда. Морріумур залишається з нами.
Морріумур і чиновник шоковано вирячилися на мене. Ну й нехай. Я схрестила руки на грудях.
— Що корисного від того, щоб літати самому? Залиште Морріумура з нами.
— У вашій команді й так уже чотири пілоти, — відповіли чиновник. — Таку кількість пілотів визначили на кожну групу.
— Переконана, загальна кількість присутніх у цій залі не ділиться на чотири, — сказала я, проводячи рукою по столах навколо. — До того ж ми й так уже нестандартна група: серед нас є людина. Тож нам не завадить ще один пілот, якщо той монстр вирішить напасти на нас.
— Ну, — мовили службовець, клацаючи планшет, — думаю, можна це владнати.
Зиркнули на мене сторожко, а тоді продовжили друкувати.
— Просто будьте готові відбувати завтра зранку. Вам видадуть стандартний гермокостюм Старшини й передадуть шатлом. Щовечора вас відвозитимуть назад на Міжзір’я, тому змінний одяг можна не брати, але на обід прихопіть власні продукти. Будьте готові завтра зранку.
На тому діон розвернулися й поспішили геть.
— Ви не зобов’язані цього робити, — звернувся до мене Морріумур. — Я свідомо пішли на це, розуміючи, що мене ізолюють.