— Ага, але я не звикла відпускати того, у кого вже вгризлася, — відказала я. — Справжні воїни так не роблять.
— Яка… моторошна метафора, — промовили Морріумур, сідаючи. — У всякому разі, дякую. Не дуже хотілося бути самим.
— Стривайте, — сказала я, роззираючись навколо столу. — Нам повідомляли, нас буде четверо. Хто така ця Вейпор?
— Це я, — прошепотів голос біля мене.
Я підскочила, крутнулася, але нікого не побачила. У ніздрі мені вдарив сильний дух кориці — паленої.
— Вітаємо вас, невидима, — промовив Гешо, встаючи й кланяючись.
Його команда вчинила так само.
— Ви… невидима? — здивовано запитала я.
— Я фіґмент, — відповів тихий жіночий голос, і мені сяйнуло, що я його знаю: чула раніше.
— Дрон, який допоміг мені врятувати Морріумура! — вигукнула я. — Ним керували ви.
— Фіґменти славляться вмінням пробиратися в корабель і перебирати його керування, — пояснив Гешо.
— То дронами керують… такі як ви? — спитала я.
— Ні, — відповів безтілесний голос. — Нас небагато. Я просто заволоділа одним дроном супроти волі його оператора.
Неймовірно. Але що вона таке? Запах? Я розмовляю із запахом?
Дух послабшав, але я не розуміла: це означає, що Вейпор пішла чи… чи щось інше? Було дуже незатишно усвідомлювати, що з нами є невидимка. Хто знає, коли вона стежитиме за нами?
Обідня перерва добігала кінця, істоти з-за інших столів поверталися на свої зорельоти. Пишномовно попрощавшись із нами, Гешо спустився драбинами, поставленими його помічниками. Усі разом, більш як півсотні мініатюрних лисичок, зібрали речі й подріботіли до дверей.
Ми з Морріумуром вийшли за ними назовні. Чорніло вгорі всипане зорями небо. Кораблі злітали по кілька за раз і брали курс на Міжзір’я.
Попрощавшись із Морріумуром, я повернулася до М-Бота, вилізла на крило й сіла в кабіну.
— Поки ви були знизу, оглянути мене підходила група інженерів, — мовив М-Бот. — Я налякав їх, вдавши, ніби вони зачепили сигналізацію.
— Гарний хід, — похвалила я.
— Це була ніби як брехня, — вів далі він. — Як ви й казали, я на неї спроможний. За певних обставин.
Готуючись до злету, я відчула вплив на свою свідомість. Обернулася туди, куди вів сигнал і побачила прочинені ворота ангара. За ними — тінь: Брейд. Вона спостерігала за моїм кораблем.
— Мені не подобається, що завтра ви проведете цілий день сама, на іншому зорельоті, — сказав М-Бот.
— Ревнуєш?
— Може й так! Гарно було б, якби я знав — як це. Та насправді мені здається, це небезпечно. Треба провести додаткову діагностику голографічного проектора у вашому браслеті. Його процесор має впоратися й без мене, та перестрахуватися не завадить. Було б краще, якби я був із вами.
— Вибору в нас нема, — мовила я, злітаючи й відчалюючись від платформи. — Нам же потрібен старшинський зореліт.
— А можливо, вам видадуть такий, що не здатен на гіперстрибки, — зауважив М-Бот. — Принаймні на перший час.
— Я це врахувала. Якщо здобуду їхню довіру, заходи безпеки для мене послаблять. Тож, може, мені й дадуть зореліт, який не вміє стрибати, але той, що нам потрібний, буде неподалік. Не вийде викрасти гіперприскорювач, то, може, хоч знімки зроблю.
— На знімках ми додому не повернемося.
— Знаю. Над цим я ще працюю.
Дорогою до Міжзір’я я ще раз усе обмислила й зрозуміла, що маю запасний план. Мене призначили в один загін із ручною людиною Вінзіка. Цікаво, чи відомо Брейд, що існує ціла планета, населена такими, як вона, тільки вільними? Чи захоче вона втекти туди, якщо трапиться така нагода?
Якщо не вийде поцупити в Старшини гіперприскорювач, може, вдасться викрасти хоча б їхню цитонікиню?
18
Я посадила М-Бота на даху нашого посольства на Міжзір’ї та відкинулась у кріслі, зненацька зморившись.
Удавати із себе Аланік було не так уже й просто. Я звикла чинити, як знаю та як, за моїми відчуттями, буде правильно, і до цього часу нормально собі жила. Звісно, набивала часом і ґулі, але ще жодного разу в житті не доводилося мені вдавати когось іншого.
Зітхнувши, я нарешті відчинила кабіну, встала й потягнулася. У посольстві не було команди техніків, які підкотили б мені трап, тому я злізла на крило й зіскочила з нього.
— За великим рахунком, гадаю, усе минуло добре, — сказав М-Бот. — Ми не загинули, вас узяли у військо.
— Це манна небесна, — буркнула я, пригадавши берла, якого виперли за нестриманість. На його місці була б я, аби підійшла до Вінзіка на мить раніше. — Добре, що Морріумур вчасно поспіли.