— Манна? Перемелені зерна злаку, відомого на Старій Землі як пшениця? — перепитав М-Бот.
— Не думаю, — відповіла я, обходячи його й під’єднуючи дроти зарядки й кабель зв’язку. — Навіть не знаю, звідки цей вислів.
— Г-м-м-м. О! Це з перекладу Біблії — дуже давньої версії Книги Святих зі Старої Землі.
Скінчивши з останнім кабелем, я спустилася в приміщення. Слимачка захоплено засвистіла, коли я зайшла до неї в спальню. Перед вильотом поставила їй лоток і нарізала грибів, які, судячи з розкиданих довкола крихт, прийшлися їй до смаку. Я почухала істоту, а тоді помітила лампочку на стіні. Вона блимала, а це значить, що мені прийшла посилка. На першому поверсі знайшла коробку. Уранці зробила кілька замовлень, скориставшись правом, яке мені надали.
У коробці лежали набір одягу мого розміру й гігієнічні засоби. Зібравши все, я пішла на кухню, де посмажила котлети із водоростей, які з’їла з хлібом. Відтак попрямувала у ванну. Ніяк не могла звикнути, що вона вся для мене. Трясця, та тут цілий будинок для мене одної — ну гаразд, для мене й ручної слимачки, що попросила ще раз її почухати, коли я проходила повз неї в коридорі.
Подивилася на себе в дзеркало у ванній. Чи то пак, на образ Аланік. Слимачка не помітила, що в мене інакший вигляд, подумала я. Отже, вона орієнтується на звук і запах, бо ж очей у неї нема. Виявляється, мій камуфляж не такий надійний, як мені здавалося. А як щодо тієї істоти, Вейпор, що взагалі була запахом? Чи варто хвилюватися, що вона мене розкусить?
Я тихо зітхнула, почуваючись приваленою. Вимкнула світло й лиш тоді — з великою полегкістю — зняла браслет. М-Бот просканував усю будівлю, перевіривши, чи є обладнання для стеження, але обережність зайвою не буде, тому браслет я завжди тримала при собі.
Але зараз мені захотілося побути собою. Хоч би й у темряві. Хоч самій. Хоч на трошки.
Викупалася, як же розкішно було, коли нікуди не треба поспішати. На Детриті, здавалося, мені постійно треба було як не на одне тренування, то на інше. А тут… Можна розслабитися й дозволити пристроям обмивати себе.
Зрештою я вилізла, зітхнула й начепила браслет. Увімкнула світло й витягнула з коробки жмут одежі. Це були комбінезони, схожі на медичні. Подумала, що вони чудово підходять для робочої форми або піжами.
Порилася в гігієнічних засобах. Тільки б той, хто стежить за моїми закупами, не дивувався, чого б то я забула зубну пасту. І хоч перед замовленням ретельно обговорила кожен предмет із М-Ботом, досі було прикольно читати наліпку-застереження на тюбику. Я переклала її за допомогою значка. Це був перелік видів, для яких зубна паста токсична. Схоже, керівництву галактичної імперії доводиться мати справу із силою-силенною дивних проблем, про які я навіть подумати не могла.
Почала чистити зуби перед дзеркалом і виявила, що паста має хороший м’ятний присмак — набагато приємніший, ніж та гірка гидота, якою ми чистили зуби вдома. Ось і наочні переваги справжніх економіки й інфраструктури перед перепрофілюванням давніх біопереробних комбінатів для виробництва зубної пасти.
Волосся в мене відросло й стало довше, ніж раніше, і, сягаючи нижче плечей, було тої ж довжини, що й в Аланік. Раніше я стриглася коротше, частково, бо не любила його колір. У героїв з історій Ба волосся було чорне, як воронове крило, або золотисто-біляве — ну й інколи, для різноманіття, траплявся хтось рудий. Але ні в кого не було брудно-бурого.
Хоча зараз, з голограмою, воно було біле. Я запустила в нього пальці й побачила, що ілюзія абсолютна: кожнісіньке пасмо змінило колір. Так само й обличчя моє добре лягло на голограму Аланік, і я не відчула нічого незвичного, тицьнувши себе пальцем у щоку, хоч і знала, що лиця в нас не ідентичні.
Єдине, що справді відрізнялося, — це кістяні нарости на вилицях Аланік. Це вже була тільки голограма, і коли я штрикнула пальцем туди, зображення змазалося. Одначе браслет створював ілюзію, ніби волосся, торкаючись, закриває їх, а не проходить наскрізь.
Я розглядала себе в дзеркало, усміхаючись, суплячи брови у спробах знайти хоч якийсь недолік зовнішності, але ілюзія була абсолютна. Здавалося це так, ніби на мене наклали звичайний грим.
Не дивно, що думки мої перекинулися на Аланік. Чи думала вона про те, як укласти волосся в шолом? Що сказала б, якби побачила, як я її імітую?
Не вірте їхньому миру… Їхній брехні…
Розчесавши волосся, я вийшла в коридор і сходами спустилася до себе в кімнату.
— Ось і ви, — привітався М-Бот. — Вам буде цікаво почитати це. Щойно надійшло повідомлення з планети Аланік, надіслане, найпевніше, захищеними каналами Старшини, за якими, утім, не ведеться стеження.