— Спенсо? — промовив М-Бот, коли я підійшла до зорельота. — Ви ж не шукаєте собі неприємностей? Ми ж не полетимо…
— Спокійно, — урвала його я. — Не можна допускати, щоб інженери підібралися до тебе занадто близько, для цього треба тебе оглянути.
— Зараз?
— Ти потрібен мені у відмінному стані, якщо доведеться негайно втікати.
У ящику, що був на даху, я знайшла базовий набір інструментів, серед яких був лубрикатор із герметичним ущільнювачем. Узявши його, я повернулася до корабля.
— М-Боте, — мовила я, — звідки ти взяв інформацію про вираз, який я сказала — про манну? Це з твоєї бази даних?
— Ні, — відповів він, — я взяв її з інформаційного архіву Міжзір’я. Там міститься чимало відомостей про Стару Землю часів, які були до її зникнення, — більше, ніж ті фрагменти баз даних, що залишились у вашого народу.
— Можеш розповісти щось? — попросила я, наносячи ущільнювач на стики закрилків. — Щось, чого нам не розповідали в школі.
— Інформації багато. Почнімо за абеткою. А.А. Аттанасіо — письменник-фантаст. Цікаво.
— Розкажи краще про Соснову Голку, — мовила я. — Про те, як вона дала бій чотирьом воїнам кроу.
— Палий лист, — повів М-Бот, — історична постать, відома також як Соснова Голка або Вождиня. Корінна американка з племені гровантрів, життю якої присвячено велику кількість героїчних легенд.
Він промовляв це так сухо, монотонно.
— А історія, як вона дала бій чотирьом? — перепитала я. — Як вона торкнула кожного посохом, і вони здалися в полон від сорому, що програли жінці.
— За деякими свідченнями, їй вдалося здійснити чотири подвиги за один бій, — продовжував М-Бот. — Однак правдивість легенди не підтверджена. В історичному контексті відіграла важливу роль під час відбиття навали чорноногих, чим здобула визнання народу кроу. Також… Чого ви зітхаєте? Я щось не так зробив?
— Просто скучила за Ба, — тихо промовила я.
На її устах історії зі Старої Землі оживали вже тільки від того, як вона їх оповідала. Вона робила це з пристрастю, на яку М-Бот, хоч як старався б, був нездатний.
— Вибачте, — відповів він тихо. — Напевно, це ще один доказ, що я неживий?
— Не верзи дурниць, — заспокоїла його я. — З мене теж оповідачка нікудишня. Але ж це не значить, що і я нежива.
— Діонівський філософ Зенту вчили, що справжнє життя вирізняють три основні речі. Перша — ріст: особина має змінюватися з часом. Я змінився, хіба ні? Я вчуся, росту.
— Сто відсотків, — запевнила я. — Це доводить уже той тільки факт, що ти сам обрав мене за свого пілота.
— Базова самовизначеність — це другий критерій. Жива істота відповідає на подразники заради покращення свого становища. Я не можу літати сам. А якби міг, гадаєте, це робило б мене живим? Може, тому мій творець позбавив мене вміння рухатися самостійно?
— Ти здатен переміщатися за допомогою малих двигунів, значить, і це ти вмієш. Якщо рослину вважають живою лише завдяки тому, що вона реагує на рух сонця, то й ти живий.
— Не треба мені життя, як у рослини, — обурився М-Бот. — Я хочу жити по-справжньому.
Я тільки зітхнула, накладаючи краплями ущільнювач на шарніри закрилків. Мені ліпшало від самого лише запаху речовини. Кімната внизу була аж занадто стерильною. Навіть у казармі в СОНі завжди витав слабкий запах мастила й вихлопів.
— А який третій критерій життя? — поцікавилась я. — Що каже їхній філософ?
— Репродукція, — відповів М-Бот. — Жива істота здатна створювати інші версії себе, або ж її вид робить це в певний період життєвого циклу. Так-от я й подумав… завтра ви літатимете на іншому зорельоті. Що, як завантажити якось мою прошивку в його банк даних? Так у вас буде моя поміч, але ви однаково літатимете на їхньому кораблі.
— А ти таке можеш? — підняла я голову над крилом.
— Теоретично, — сказав він. — Я ж лише програма — хоч і здатна обробляти дані на трансцитонічних швидкостях. Та в основі всього того, що ви називаєте М-Ботом, — звичайний набір коду.
— Ти — набагато більше, — запевнила я. — Ти особистість.
— Особистість — це лише органічний набір закодованої інформації. — Повагавшись, додав: — Однак моя програма забороняє мені копіювати основний код. Там стоїть запобіжник від самокопіювання. Можливо, вийде змінити налаштування, якщо…
Цок. Цок-цок-цок-цок.
Я продовжила мовчки працювати, поки він перезавантажується. Хай хто його створив, вони не хотіли, щоб ворог скопіював його, подумала я. Або… вони не хотіли, щоб штучний інтелект безконтрольно самовідтворювався.
— Я повернувся, — нарешті промовив М-Бот. — Вибачте.
— Не страшно.