І справді, поки Йорґен дивився на екран, невмолимий рух шарів платформ, які захищали Детрит, вирівняв їх так, що між ними утворилася шпарина. У ту ж мить кораблі випустили потужний залп ракет, кожна — розміром із винищувач. Подумки Йорґен відправив молитву зорям і духам своїх пращурів, що жили серед них. Хай скільки б він вдосконалював свою майстерність за штурвалом зорельота, проти таких великих кораблів битися не міг.
Тепер доля всього людства перебувала в руках Святих й інженерів СОНу.
У приміщенні запала така тиша, що Йорґен чув, як б’ється його серце. Затамувавши подих, усі присутні дивилися, як до планети мчить шквал ракет. Та раптом щось змінилося: запрацювали прадавні механізми, і одна платформа зрушила з місця збоку від шпарини. На другому моніторі Нідори замерехтіли рядки — звіти від інженерів і розвідників.
Планета Детрит була нелегкою мішенню. На екрані Нідори з’явилася платформа, яка рухалася. Плаский металевий лист, вона, здавалося, сунулася страшенно повільно — як, власне, і бомби. Йорґен спостерігав за всім цим із такої відстані, що йому було страшно уявити масштаби: платформа сягала сотні кілометрів завширшки.
Ось ракети наблизилися ще, і тоді почали спрацьовувати, пускаючи в космос сліпучі енергетичні розряди, секції платформи. Промені врізалися в ракети, зустрічаючи їхню силу колосальними зарядами енергії, що розривали їх на шматки й сповільнювали рух. Навколо платформи запустився щит, поглинаючи уламки, щоб вони не посипалися на поверхню.
Усі присутні в командному пункті полегшено видихнули. Ворожі кораблі повільно відлетіли, немовби демонструючи, що це було лише випробування оборонної системи планети, хоч і цілили в саму «Альту», яку залюбки знищили б раз і назавжди.
Йорґен поплескав Нідору по спині й відійшов до стіни, глибоко вдихаючи, щоб погамувати нерви. Хоч якісь добрі новини. На зв’язок по головній лінії привітати інженерів із вдалою роботою вийшов один із віцеадміралів.
Дивно, але адмірал Кобб залишився, де й був, біля монітора, тримаючи в руках чашку кави й не зводячи погляду з екрана, навіть коли всі кинулися вітати одне одного.
Йорґен підійшов до нього.
— Сер? — запитав він. — Щось ви не дуже задоволені. Інженери ж устигли налагодити лінію оборони.
— Ту платформу інженери не чіпали, — тихо проказав Кобб. — Це була стара програма захисту Детриту. Нам пощастило, що поблизу виявилася робоча платформа, досі здатна вести протиракетну оборону.
— О, — прохопився Йорґен, відчуваючи, як вивітрюється його радість. — Але ж… ми досі живі, сер.
— Капітане, подивіться на показники потужності внизу екрана, — мовив Кобб. — Той залп вивільнив колосальний об’єм енергії. Ці старі платформи ледве дихають. Навіть якщо вдасться полагодити решту, на виробництво нових сонячних колекторів підуть місяці, коли не роки. А навіть якщо і з цим ми впораємося, й оборона працюватиме далі… радше, якщо крелли продовжать інтенсивні бомбардування, з часом вони таки проб’ються крізь платформи. Ця система не призначена захищати від тривалих атак. Це — останній рубіж, щоб стримати неприятеля, щоб дати час крейсерам союзників долетіти до нас на підмогу. Біда лиш у тому, що в нас немає союзників із крейсерами.
Йорґен озирнувся на святкування, що вирувало в командному пункті. Одягнені в бездоганно цупкі форми СОНу, офіцери мали дуже солідний вигляд. Але це був лише фасад. Бо порівняно з ресурсами ворога, СОН був навіть не армією, а ватагою голодранців з однією рушницею на двох.
— Якщо зостанемося на цій планеті, нам кінець, — мовив Кобб. — Усе просто. Безперечно, це яйце з напрочуд твердою шкаралупою, та щойно ворог збагне, що ложкою її не розбити, то візьметься за молоток. А наш єдиний шанс порятуватися безслідно зникнув. Та дівчина…
— Сер, я не шкодую про своє рішення, — сказав Йорґен. — Спенса повернеться. Просто треба дати їй трохи часу.
— Однак краще було б порадитися зі мною, — відповів Кобб.
Жодних наслідків для Йорґена його вчинок не потягнув. Авжеж, на свій захист він міг би навести пункт 17-6 Статуту, який давав йому право ухвалювати подібні рішення, але правда полягала в тому, що в тій місії він був навіть не командиром. Рятувальним загоном керував полковник Нґ, і Йорґен мусив спершу порадитися з ним або зв’язатися з Коббом.
Зараз же виявлялося, що, відрядивши Спенсу, він прирік усіх на загибель. Якщо зостанемося на цій планеті, нам кінець. Усе просто…
Йорґен глибоко вдихнув.
— Сер, мені треба порушити ще одне правило.
— Однаково я й половини їх не знаю, капітане, тому не хвилюйтеся.