— Почитайте архіви, і побачите, що люди майже завжди були на межі втечі. Насправді пожвавлення їхнього опору щоразу дивним чином збігаються із запитами Департаменту захисних служб про збільшення фінансування.
Мене ніби вдарили під дих. Департамент захисних служб — крелли… Вони послуговувалися Детритом і моїм народом, аби отримати політичні вигоди?
— То ви вважаєте, що вони дозволяють людям дужчати? — перепитала я. — Послаблюють охорону, аби нагнати страху на всіх, а тоді продемонструвати, як вправно вони виконують свою роботу?
— Я не розкидалися б такими заявами, — сказали Куна. — Для них потрібні докази, а не голі припущення. Скажімо так: це цікаво, триває досить давно й стається з такою регулярністю, що я сумніваюся, ніби люди становлять реальну загрозу для нас, хай скільки б говорили експерти й політичні коментатори.
Помиляєшся, подумала я. Вінзік дав маху, і СОН стали занадто сильними. Я тепер льотчиця. І зараз… Зараз ми справді готові до втечі. Цього разу це вже не просто зручна відмовка. Він панікує…
Для того й створює ці космічні сили. Спеціальний загін. Це не просто збіг.
— Справжня загроза — делвери, — сказали Куна. — Звісно, я можу помилятися, і люди знову стануть загрозою в майбутньому. Та навіть якщо й не вони, хтось інший точно застосує делверів. Викликати їх — дурна, необачна, агресивна витівка, але дедалі більше рас намагаються це зробити. Старшина не буде в безпеці, допоки ми не навчимося боротися з делверами чи хоча б відганяти їх.
— Тепер мені зрозуміла ваша логіка, — мовила я.
Це була правда. Моїм головним завданням було викрасти гіперприскорювач… та якщо трапиться ще й якась старшинська зброя проти делверів, я була певна, що вона згодиться й нам.
Але для чого Куна розповідають мені це? Вони встали, підійшли ближче й опустили погляд на пістолет, що стирчав у мене з кишені, куди я його запхала поспіхом. Помітивши їхній погляд, я заткнула зброю глибше.
— Не носіть цього із собою, — мовили Куна. — Ви під моїм захистом, але й він не безмежний.
— Вибачте, — відказала я. — Я думала, ви… Словом, здається, я налякала економку.
— Я з цим розберуся, — запевнили Куна. — Просто хочу, щоб ви розуміли всю важливість завдання. За Вінзіком потрібен нагляд. У цій програмі я не маю стільки повноважень, скільки мені хотілося б, тому попрошу вас не забувати, про що ми домовлялися. Я проконтролюю, щоб заяву вашого народу про вступ у Старшину схвалили. Зі свого боку, ви доповідатимете мені про перебіг навчань.
— Ви хочете, щоб я шпигувала для вас.
— Виконували завдання Старшини, — уточнили Куна, знову хиже посміхнувшись. — Я попросили у вас це й тому, що розуміємо — ви будете в безпеці. Завдяки цитонічним здібностям ви можете виконати стрибок, якщо вам загрожуватиме небезпека.
— До речі, щодо цього, — сказала я. Скільки можна відкривати їм? — Я буду без свого зорельота, а без його технологій мені не стрибнути.
— A, — мовили Куна. — Отже, ви ще не до кінця опанували свої уміння. Досі послуговуєтеся технологіями?
— Саме так. А ви зможете мене навчити?
Куна похитали головою.
— Нетреновані цитоніки становлять значно меншу загрозу. Нашому виду знадобилися сотні років, перш ніж наші цитоніки здобули таку силу, аж вона привабила делверів. І хоч ми вважаємо, що ваш вид ще далекий від цього, навчаючи вас, ми лише накличемо на себе небезпеку.
— Можливо, якби мені дали старшинський корабель із гіперприскорювачем, я могла б навчитися користуватися вашими технологіями, — мовила я. — Розібравшись із ним, я змогла б безпечно виконувати стрибки на понадсвітловій швидкості.
— О-о-о… — протягнув М-Бот у мене в навушнику. — Хитро!
— Я не можу забороняти вам виконувати гіперстрибки, — сказали Куна. — Тим паче, що ви зробите його, щоб добутися на полігон. Тож дивіться уважно, як це робиться.
Круть. Я глипнула на годинник у себе на браслеті. Трясця. Мені вже час іти.
— Я більше вас не затримую, — сказали Куна умиротвореним тоном. — Ідіть готуйтеся. Попереду у вас насичений день. Про який я були б раді почути.
Точно. Що ж, так просто здихатися від них не вийде. Ухопивши коробку, я побігла до сходів повз креллку з пилососом, що аж підскочила, побачивши мене. Та я на це не купилася. Бо вона — шпигунка, це було ясно як день. У цій грі я ходила по тонкій кризі.
У себе в кімнаті швидко перевірила, чи нічого з того, що я залишила, не видасть мене. Відтак перевдягнулася в гермокостюм, який мені привезли, узяла на руки Слимачку й побігла до М-Бота.