Я підскочила, почувши позаду себе її голос:
— Усе так.
Трясця. Я ніколи не звикну до невидимки в нашому загоні.
— Але ж деякі раси володіють цитонізмом, — мовила я, пристібаючи ремінь. — Їм для стрибків старшинські кораблі не потрібні.
— Дозволяти цитонікам телепортувати зореліт украй небезпечно, — промовили Морріумур, роблячи дивний помах рукою, яким діони, схоже, висловлювали зневагу. — Повернення до цитонізму — це ніби відмовитися від підйомних кілець на користь реактивних двигунів! Ні-ні, у сучасному суспільстві так безрозсудно цим методом не послуговуються ніколи. Наші понадсвітлові стрибки абсолютно безпечні й не приваблюють уваги делверів.
Я кинула допитливий погляд на Брейд, але вона на мене навіть не зреагувала. Те, що довідався М-Бот, тільки підкріпило слова Куни: населення Старшини чуло про цитоніків, але більшість вважала, що їх не залишилося. Імовірно, вони навіть не здогадуються про здібності Брейд, що й казати про мої.
То… чи може бути таке, що ця примарна технологія «понадсвітлових» стрибків — брехня? Старшина могла твердити, ніби має супербезпечний спосіб переміщатися, але що як це лише спосіб тримати цитоніків у вузді?
Я заплющила очі й прислухалася до зірок, як учила Ба. Відчула, як нарешті «Міри й ваги» рушив із місця, відстаючи від доку і, повільно розганяючись, прямує геть від Міжзір’я. Але то були фізичні відчуття, далекі, ізольовані.
Зорі… цитонічні сигнали… я намагалася розшифрувати, зрозуміти їх. Спробувала вправу, якої мене навчила Ба. Уявила, ніби лечу. У небовись. Несуся крізь космос.
І я… почула… щось. Зовсім поруч. Дедалі гучнішаючи, воно промовляло.
Готовність до гіперстрибка.
Команда капітана зорельота. Віддана моторному відсіку. Я відчула його. І гіперприскорювач… У ньому вчувалося щось знайоме…
Почула наказ капітана стрибати. Я чекала, спостерігаючи й вбираючи все, що відбувається. Намагалася запам’ятати процес.
Мій мозок нараз вибухнув інформацією. Локація. Місце, куди ми прямуємо. Я зразу його впізнала. Я…
Десь неподалік пролунав крик. А далі корабель стрибнув у безвість.
21
Я знову опинилася в позамежжі, оточена чорнотою. І очима.
Вони були там.
Тільки мене вони не бачили.
А я їх бачила, відчувала, чула. Проте їхні погляди оминали мене. Вони дивилися на щось інше. Немовби… на джерело крику.
Так, точно. Різкий болісний крик, що пронизував мою свідомість. Він відвертав делверів від «Мір і ваг», що линув крізь безвість.
Усе скінчилося тої ж миті. Захекана, я знову опинилася в маленькому відсіку. Почувалася, наче мене фізично підкинули в повітря, і я впала в крісло. Застогнавши, подалася вперед.
— Капітанко Аланік? — спитався Гешо, підлетівши до мене. — Ви в порядку?
Я розирнулася в кімнаті, де були лише члени мого загону. Морріумур, здавалося, навіть не помітили перельоту крізь безвість.
Подивилася на Брейд. Вона глянула у відповідь і примружила очі. Знала, що в мене є цитонічні здібності. Невже… Невже зрозуміла, що я теж людина? У паніці я опустила погляд на свої руки, але ті були так само світло-пурпурові, а отже, камуфляж тримався.
— Вітаю! — пролунав голос із динаміка. Це був Вінзік. — Ми на полігоні! Буде дуже цікаво! Напевно, у вас накопичилося безліч запитань. Дрон проведе вас до потрібного доку, де вас призначать на зорельоти.
— То ми на місці? — запитав Гешо. — Оце й був стрибок? Зазвичай перед ним дають попередження!
Відчинилися двері в коридор, і він полетів на вихід, решта платформ із кіценами — за ним.
Ми, всі, хто залишилися, разом із Брейд, зібралися в коридорі, а тоді пішли за дроном, котрий прилетів провести нас. Ще один полетів за кіценами, ледве встигаючи за ними.
Я зиркнула на моторний відсік. Там, подумала я. Крик лунав звідти.
Технологія виявилася справжньою. Понадсвітлові прискорювачі Старшини справді ховали від делверів, і ті нас не бачили. Ще більше ніж раніше я відчула необхідність викрасти прискорювач. Ця технологія була конче необхідна моєму народові.
Водночас я підозрювала: те, що керує цим кораблем, — не технологія в традиційному розумінні. У ній було щось аж надто знайоме. Щось…
— Що ви відчули? — почувся зацікавлений голос біля мене.
Я заціпеніла, вчуваючи дух кориці. З неабияким зусиллям стримавшись, щоб не налякатися, продовжила карбувати крок за рештою загону. Але якщо я відчуваю її запах… чи означає це, що я її вдихаю?