Вейпор звикла працювати сама, вирішила я, коли ми тренували перегрупування нальоту, щоб заплутати ворога.
Морріумур були скромні, але раді навчатися. Гешо, звиклий бути головним, постійно дивувався, коли решта з нас не вгадувала його подальших кроків інстинктивно. Треба ще попрацювати над комунікацією.
Найтяжче було з Брейд. Літала вона найкраще з-поміж нас усіх, але постійно рвалася вперед. Занадто завзята.
— Не покидайте строю, — сказала я їй приватною лінією. — Не треба рватися наперед.
— Я людина, а ми агресивні, — відрізала вона. — Змиріться.
— Ще не так давно ви казали, що не росли серед людей, — зауважила я. — Звідки вам відомі їхні звички? Не можна розповідати, що ви не така, а тоді прикриватися вадами людської натури.
— Я намагаюся триматися, але знаю правду: колись я неминуче втрачу самоконтроль. Безглуздо планувати щось інше.
— Дурня це все й неправда, — кинула я. — Коли починала навчатися, я була безнадійна. Зривалася так часто, що за моїми вибухами можна було годинник звіряти.
— Правда? — перепитала Брейд.
— Правда. Якось я буквально напала на свого командира просто в класі. Але я все опанувала. Тому й ви зможете.
Вона не відповіла, та вже на наступному зальоті старалася більше. Дещо пізніше, коли ми зупинилися на обід, я зрозуміла, що найбільше вражена Морріумуром. У загальному вони винятково добре літали й прагнули вчитися. І хоч цілитися нормально ще не вміли, та Кобб часто повторював, що краще натренувати курсантів добре літати. Так вони матимуть більше шансів вижити й зможуть влучно стріляти потім.
Коли обід скінчився й ми повернулися в стрій, я підлетіла до Морріумура.
— На цьому заході більше пильнуйте, щоб залишатися в строю, — сказала я. — Вас постійно тягне з нього.
— Вибачте, — відповіли вони. — Я постараємося. А ще… пробачте, що мало не підбили вас.
— Отого разу? Пусте. Принаймні ви не намагалися мене вбити, це я точно знаю.
Вони гигикнули, хоч я і вловила напругу в їхньому голосі. Мені пригадалися перші тренування з Коббом: тривога, що я роблю все не так, і мене виженуть; чимраз більша невпевненість у тому, чи правильний вибір я зробила; розчарування, бо не вдається зробити те, що, як я думала, мені до снаги.
— Не переживайте, — сказала я їм. — У вас добре виходить, особливо, з огляду на те, що ви тільки почали.
— Як я вже казали, мій лівий родитель замолоду були оператором дрона, — відповіли Морріумур. — Мені просто пощастило успадкувати цей досвід.
— Тобто, ви успадковуєте від батьків ще й уміння?
— Аякже, — сказали Морріумур. — Частина знань і навичок батьків передається дитині. У вашого виду, напевно, усе не так?
А мені почім було знати? Трясця. Я не знала, як із цим у виду Аланік. Без М-Ботових підказок, дивися, ще в халепу вскочу.
— Хай там як, а з цим мені пощастило, — продовжили Морріумур. — Але з іншого боку, не дуже. Мій лівий родитель мали схильність до латентної агресії, і я успадкували її з деяким надлишком. Уже в перші кілька днів життя заробили погану репутацію через те, що огризалися.
— Огризатися — це у вашого виду агресія?
— Страшна, — мовили Морріумур.
— Ого. Я тоді точно ніколи не народилася б. Мене зразу вбили б.
— Типовий стереотип. Якщо сім’ї не сподобається моя особистість, її просто перекомбінують. Наразі я — лише заготовка, проект, перспектива того, ким можемо бути. Хоча… якщо мені судилося народитися, я збережу ці спогади, і моя особистість стане реальністю. — Затнулися. — Дуже хотілося б, щоб так було.
Я спробувала уявити собі світ, у якому мені треба доводити своє право на існування. Не дивно, що в цього суспільства стільки проблем.
Ми закінчили черговий комплекс вправ, і нарешті я була задоволена тим, як моя ланка тримає стрій.
— Працює, — сказала я, викликавши Вейпор. — Зовсім вони не пропащі.
— Прекрасно, — відповіла вона. — Вони вже готові до бою?
— Трясця, авжеж ні! — вигукнула я. — Нам це ще вчити мінімум кілька тижнів. Вони добре літають, тому й працювати з ними легше, ніж із зеленими новобранцями, але до стрільби я їх поки що не допускала б.
Вейпор сприйняла це спокійно, без нарікань. Навіть подробиць не запитала. Просто промовила:
— Цікаво.
І як мені розуміти це?
— Даймо їм ще одну перерву, — сказала вона перегодом. — Потім потренуємо швидкісні формації. До повернення на Міжзір’я ще три години. В управлінні польотами запитували, чи будемо ми заходити в лабіринт, але я сказала, що не варто очікувати цього сьогодні.
— Добре, — погодилась я, гальмуючи зореліт і дістаючи флягу.