— А якщо спочатку вони знищать їх? — запитала Седі.
— Оборона занадто міцна, — відповіла я.
Частково це була звичайна бравада. Ми не знали напевно, чи здатна оборонна система Детриту захистити планету від бомбардування. Можливо, коли здобудемо повний контроль над нею, перевіримо її повну потужність. Проте до тих часів було ще далеко.
— Ти щось чуєш? — спитала Кіммалін.
Я напружила цитонічні чуття.
— Тиха, спокійна музика, — сказала я. — Майже, як статичний шум, тільки… красивий. Щоб розібрати, що вони кажуть, треба підійти ближче.
Я завжди мала дар чути зірки й у дитинстві вважала це магією. Під час навчання й бесід із бабусею виявилося, що «музика» — це звук понадсвітлових сигналів, які проходять крізь безвість. Найпевніше, те, що я зараз чула, було комунікацією, яку станція або кораблі вели з рештою Старшини.
Чекати довелося довгенько, бо прийшов наказ лишатися на позиціях, щоб перевірити, чи рухаються ті кораблі. Вони стояли на місці. Схоже, чого б їх сюди не прислали, відбудеться це не найближчим часом.
— Є нове розпорядження, — врешті оголосив у спільний канал Йорґен. — Кораблі припинили рух. Ми отримали наказ повертатися на Головну платформу. За мною.
Зітхнувши, я розвернула зореліт і взяла курс на планету.
Я вижила в бою. Тепер настав час вислуховувати догану.
3
Маршрут нам проклав М-Бот.
Усім іншим досі було не дуже затишно біля нього. Комп’ютерна програма, що вміє думати й розмовляти, як жива людина? Навіть Ба, яка була ще дитиною, коли наш флот розбився на Детриті, і та розповідала, що тільки чула про таке, але в її дні технологія була заборонена.
Та попри те, М-Бот давав нам значну перевагу. Завдяки його надточним розрахункам ми з легкістю вибудували безпечний маршрут між платформами навколо Детриту, навіть без допомоги наших математиків.
Ми обережно слідували прокладеним курсом, тримаючись чітко за межею досяжності гармат на металевих платформах, завбільшки з гірські пасма. Мені було видно тіні хмарочосів. У школі, за обов’язковою програмою, ми вивчали земний спадок. На заняттях нам показували знімки Старої Землі й водили подивитися на тварин різних видів, яких розводили в спеціальних печерах. Тож я знала про тамтешнє життя й навіть про такі речі, як хмарочоси, хоча історії Ба про прадавні часи цікавили мене куди більше.
Хмарочоси вказували на те, що платформи, як і сама планета, колись були заселені, однак щось знищило ту цивілізацію багато століть тому.
Від вигляду платформ, що тягнулися в нескінченність, мені завжди перехоплювало подих. Порівняно з ними наші п’ятдесят винищувачів були дрібними піщинками. Скільки часу витратили на їхнє будівництво? У мережі печер, які утворювали нашу цивілізацію, — Підземелля Нескорених — мешкало близько сотні тисяч людей, але вся ця сила-силенна народу запросто вмістилася б на одній такій платформі.
Надійшла команда гальмувати. Я розвернула М-Бота, спрямувавши двигуни до поверхні планети. Легка, спокійна тяга сповільнила спуск.
Платформи піді мною нагадували велетенський годинниковий механізм, що виконував невідому нам функцію. Кожна з них рухалася сама по собі, а гармати на ній були готові знищити всякого непроханого гостя — людину чи прибульця. Але завдяки їм ми були досі живі, тож я не нарікала.
Незабаром підлетіли до найближчого до планети шару, що був особливим із кількох причин. Найочевидніша — він був обладнаний гігантськими ліхтарями, які світили з неба, освітлюючи планету й створюючи штучний цикл дня і ночі.
Також внутрішній шар мав значно гірший стан, ніж зовнішній. Тут, у космосі, на самій межі атмосфери, літали величезні уламки. Ми вважали, що це залишки знищених платформ. Частина їх, втративши заряд, з часом падала на землю.
У моєму навушнику почувся чоловічий голос:
— Ескадрильї «Небовись» і «Сівань», за наказом адмірала Кобба, прямуйте до Головної платформи. Решто, ви спускайтеся на поверхню на ротацію.
Голос той належав Рікольфру, одному з помічників адмірала. Виконуючи наказ, я повернула зореліт у заданому напрямку. Мені розгорнувся краєвид на Детрит: блакитно-сіра куля, оточена яскравим шаром атмосфери. Тридцять винищувачів нашої групи полетіли до поверхні.
Решта з нас пронеслася вздовж краю атмосфери повз кілька платформ, лампи на яких блимали дружнім синім, а не злим червоним, світлом. Завдяки стелс-системі М-Бота нам свого часу вдалося сісти на одній із них і зламати її управління. На щастя, внутрішній безпековий протокол платформи передбачав деякі винятки для людей — це дало нашим інженерам трохи часу закінчити роботу.