Стільки народу. Стільки ресурсів. І все це — для знищення, чи бодай пригноблення, Детриту. Дивно, що ми досі трималися.
Засвітився комп’ютер, що стояв тут для діагностики зорельотів і нагляду за будинком, сповіщаючи, що мені прийшла посилка. Я спустилася сходами, гадаючи спершу, що то М-Бот уже замовив деталі для дрона.
Одначе в коробці лежав лише невеликий пиріжок і записка: «Раптом водорості зіпсуються. Місіс Хамвіт».
Войовниця всередині мене зовсім не хотіла їсти. Не зі страху отруїтися — якби Куна хотіли мене отруїти, їм було б достатньо додати щось у водогін. Просто це означало б визнати свою поразку перед місіс Хамвіт.
І зізнаюся, смачнішої поразки я ще не зазнавала.
25
Тижнем пізніша я виконувала складний ухильний маневр, женучи корабель між ворогів — жарин, вогненних астероїдів, якими лабіринт делвера стріляв по зорельотах, що наближалися до нього. І хоч ілюзію руйнувало те, що ці астероїди насправді були замаскованими старшинськими дронами, бій усе одно захоплював. За мною гналося з десяток їх, розганяючись навіть швидше, ніж я у своєму спритному перехоплювачі.
Я мчала понад однією з граней лабіринту. Зблизька це було ніби летіти над велетенською полірованою металевою поверхнею. Структура була настільки велетенська, що мала власну відчутну гравітацію, тому доводилося пильнувати, щоб не збитися з курсу.
Жарини гналися за мною, світячись ізсередини магматичним світлом. Збоку заходила ще одна група, підтискаючи мене до лабіринту й відрізаючи шлях до відступу. Це була ніби гра в кішки-мишки, тільки тут одну кішку гнало півсотні мишей.
Щоправда, у моєму випадку, кішка була страшенно небезпечна.
Група жарин зайшла спереду, намагаючись протаранити мене, і я відкрила вогонь. Знищивши їх на порох, узяла ліворуч, оминаючи уламки, розвернула корабель і прикінчила тих, що підлетіли занадто близько. Відтак різко крутнулася й шугнула вгору, рятуючись від іншої групи, що летіла за мною.
Хоч як мені бракувало голосу М-Бота, частково я раділа нагоді показати себе в цих протистояннях. Свої цитонічні чуття не слухала — проти справжніх жарин від них не буде жодної користі — і не мала під боком просунутого штучного інтелекту, що виконує за мене всі обчислення.
Були лише я, жарини і мій напарник. Сьогодні ця роль випала другій руйнівній силі — Брейд. Я розібралася із жаринами, і ми закінчили маневр, знову злетівшись. Якийсь час неслися одна біля одної, я стріляла вперед, вона, розвернувшись, — назад, разом ми покривали радіус у сто вісімдесят градусів.
За моєю командою ми кинулися врізнобіч, далі виконали дзеркальний маневр на гарпунах, обкрутившись довкруг головешок, що намагалися протаранити нас. Завдяки цьому інерція понесла наші зорельоти один на одного. Розлітаючись за лічені сантиметри перед зіткненням, ми одночасно відкрили вогонь, нищачи хвости, які летіли за кожною з нас.
Коли знову злетілися, за нами вже ніхто не гнався. Відчуваючи, як калатає моє серце, і шкодливо посміхаючись, я порівнялася з Брейд. Разом ми одночасно погнали від лабіринту, немовби обома нашими зорельотами керував спільний розум.
Брейд літала першокласно. Зовсім як я. Ба навіть більше — ми легко зійшлися й літали, наче вже не перший рік були напарницями, яким не треба сповіщати одна одну про свої подальші дії. Можливо, це тому, що ми обидві мали цитонічні здібності, або ж завдяки нашому однаковому стилю пілотування. Останній тиждень я літала з усіма членами нашої ланки по черзі, але ні з ким мені не було так легко, як із Брейд.
Принаймні поки не доводилося розмовляти з нею.
— Чудова робота, — похвалила я її по радіо.
— Не хваліть мене за надлишкову агресію, — відказала вона. — Її треба тримати під контролем, а не виплескувати.
— Ви робите саме те, що необхідно Старшині: вчитеся обороняти її, — сказала я.
— Це однаково не виправдовує мене. Будь ласка. Ви не знаєте, що означає бути людиною.
Зчепивши зуби, я подумала. Я можу допомогти тобі, звільнити від цього всього, дати свободу бути собою.
Звісно, уголос цього не сказала. Натомість вимкнула передавач. Я відчувала, що потроху зближуюся з нею, але якщо хочу просунутися далі, не варто, мабуть, напряму критикувати ідеали Старшини. Треба діяти обачніше.
Я ж можу бути обачною. Правда ж?
Разом ми приєдналися до решти групи й вислухали привітання від Гешо та Морріумура.
— Аланік, ви й далі демонструєте чудові результати, — сказала Вейпор. — Ви несете із собою дух затяжної зливи.