Я зовсім розгубила концентрацію, як тільки задумалася над своїми проблемами. Викрасти технологію гіперприскорення Старшини. Урятувати Брейд. Дізнатися, що задумала Вейпор, — що казати вже про зброю, яку розробляла Старшина. А ще — не вдаватися в подробиці політичних інтриг, які плели Куна, Вінзік і крелли. Усе це було понад мої сили.
«Спенсо… — немовби промовив голос десь із-поміж зірок. — Спенсо. Войовнича душе…»
Задихавшись, я різко розплющила очі.
— Ба? — спитала вголос, відштовхнувшись ногами від крісла, припавши до скла й гарячково виглядаючи на зірки.
Зорі милі! Це її голос.
— Ба! — вигукнула я.
«Борися…»
— Я буду боротися, Ба! — вигукнула я. — Але з ким? Як? Я… Я не годжуся для цієї місії. До такого мене не готували. Я не знаю, що мені робити!
«Герої… собі випробувань… не обирають, Спенсо…»
— Ба? — покликала я, намагаючись визначити, звідки долинають слова.
«Вони ступають… у темряву, — промовив голос, слабшаючи, — і дивляться, що буде далі…»
Я хапливо роззиралася. Шукаючи свою домівку поміж тисяч зірок. Та все дарма. Голос, який я щойно чула, більше не лунав.
Від нього залишилося тільки слабке відлуння в моїй свідомості.
«Герої собі випробувань не обирають».
Я ще довго висіла так, заплутана у власному волоссі, що плавало навколо, налипаючи на обличчя. Врешті сіла й пристебнулася. Зібрала волосся, наділа й застібнула шолом.
Коли подальші пошуки цитонічними чуттями не дали нічого, я зітхнула й зосередилася на своєму загоні. Треба ж і за їхнім прогресом стежити, бо Вейпор спитає.
У Вейпор із Брейд усе було чудово, як і сподівалося. Вони були наймайстернішими пілотами в групі, коли не рахувати мене. Непогані результати демонстрували й Гешо з кіценами. За тиждень тренувань вони навчилися прикривати напарника й поєднувати свою звичну роль ударного корабля зі звичайним винищувачем, який бере участь у бою на рівні з рештою зорельотів.
А от Морріумур… Бідні Морріумур. Не їхня провина, що з них був найслабший пілот у групі. Зрештою, їм було всього кілька місяців віку, і навіть якщо вони правда успадкували деякі навички від одного зі своїх родителів, ця дещиця льотного досвіду лише підкреслювала їхні помилки. Спостерігаючи, я вирвалася занадто далеко наперед від Гешо, і кіценів тут же оточили вороги. Далі, пробуючи компенсувати мій промах, Морріумур відкрили вогонь, але не влучили, ще й мало не збили щит кіценівського корабля.
Пересмикнувшись, я ввімкнула передавач і заходилася шпетити Морріумура. Мій значок тут же почав перекладати нестримний потік лайки. І, трясця, так шикарно не лаялася навіть Ба.
— Від кого з родителів ви цього набралися? — спитала я в канал.
Морріумур миттєво заклякли на місці. Я буквально відчула, як вони шаріються, почувши відповідь:
— Вибачте, Аланік. Не знали, що ви чуєте.
— Ви занадто стараєтеся, щоб компенсувати брак досвіду. Спокійніше, — порадила я.
— Легко вам казати, — відповіли вони. — У вас попереду ціле життя, а в мене — всього кілька місяців, щоб довести, що я варті жити.
— Збиттям свого напарника ви нічого не доведете, — сказала я. — Розслабтеся. На голому запалі найкращими пілотами не стають. Повірте, я це вже проходила.
Вони прислухалися, і на наступному заході літали вже краще, тож я сподівалася, моя порада подіяла. Незабаром тренування скінчилося, і жарини повернулися в лабіринт. Мої четверо напарників вишикувалися біля мене.
Я бачила, як інші ланки тренуються вдалині. Мене неабияк потішило, що кілька з них покинули спроби пробитися до лабіринту й почали тренувати ведення бою. Напевно, це ми на них так вплинули.
Тільки не спіши гладити себе по голівці, Спенсо, нагадала я собі. Це креллівські кораблі. Хай зараз і вчаться боротися з делверами, ти сама знаєш, що рано чи пізно їх кинуть на війну з людьми.
На цю думку весь мій запал миттю вивітрився.
— Останній захід — усі молодці, — оголосила я групі. — Так, Морріумуре, навіть ви. Вейпор, мені здається, це вже більше схоже на справжній загін бойових пілотів.
— Можливо, — відповіла Вейпор. — Позаяк вони демонструють гарні результати, пропоную дати їм політати в лабіринті. До завершення тренування є ще час на один довгий заліт.
— Давно пора! — вигукнув Гешо. — Я кіцен терплячий, але клинкові необхідна заточка, а ми його поки що лише тупимо.
Я усміхнулася, пригадуючи власний ентузіазм, коли Кобб уперше дозволив нам потренуватися зі зброєю.