— Розбиймося на пари, і вперед, — сказала я Вейпор. — Щоправда, комусь доведеться летіти втрьох, бо нас п’ятеро…
— Мені напарник не потрібен, — кинула Брейд, крутнулася й шуснула до лабіринту.
Приголомшена, я не знайшла, що відповісти. За цей тиждень вона добряче нагнала, але, як на мене, до такого була ще не готова. Трясця, та за подібне Кобб верещав би на нас, поки не посинів.
— Брейд! — вигукнула я в передавач. — Якщо ви не повернетеся, я за себе не відповідаю!
— Нехай, — втрутилася Вейпор.
— Але в лабіринт не можна літати без напарника! — мовила я. — Інакше галюцинації зіб’ють її з пантелику!
— Це буде їй уроком, — мовила Вейпор. — Сама побачить, коли в нас вийде, а в неї — ні.
Я гаркнула, але стрималася — насилу — щоб не сварити Брейд. Зрештою, командувала нами Вейпор, а я була лише її помічницею.
— Я візьму Морріумура, — сказала Вейпор. — Думаю, я зможу навчити їх терплячості. Їм слід опановувати контроль над агресією.
— Тоді я з Гешо, — промовила я. — Зустрічаємося на цьому місці за півтори години? Політаємо там сорок п’ять хвилин, звикнемо до чудернацьких вибриків того місця, а тоді — назад.
— Згода. Щасти.
Вейпор і Морріумур полетіли, Гешо віддав своєму пілоту наказ тримати курс за мною.
— Вам не здається дивним, що ми нарікаємо на агресію Морріумура, коли Брейд не слухається наказів? — спитала я в нього. — Морріумур значно менш агресивні за мене. Чи вас.
— Морріумур не належить до «нижчих» видів, — відповів Гешо. — Очікування від них більші через хвалений вищий рівень інтелектуального розвитку їхнього виду.
— Цього я ніколи не розуміла, — мовила я, підлітаючи до іншого входу, ніж той, що обрали Вейпор і Морріумур. Це було неважко, бо лабіринт делвера був просто гігантський. — Що взагалі означає мати той вищий рівень інтелектуального розвитку?
— Це просто термін, а не фактичне мірило їхнього інтелекту, — сказав Гешо. — Мені відомо, ніби це означає лише те, що їхньому виду вдалося збудувати мирне суспільство, де майже не існує злочинності.
Я пихнула. Мирне суспільство? На це я нізащо не куплюся — а якби навіть і повірила їм, у голові мені всякчас бриніли останні слова Аланік. «Не вірте їхньому миру».
Ми з Гешо наблизилися до лабіринту, і я потамувала тривогу, що враз піднялася в мені. Останнього разу там діялося щось дуже дивне. Але я впораюся. Герої собі випробувань не обирають.
— Ваша команда готова? — запитала я в Гешо, коли до нас наблизилася перша жарина.
— «Той, що гребе проти течії» готовий, капітанко, — відповів Гешо. — Цей момент… він чекає нас, як той язик — вина.
Пробившись крізь загорожу із жарин, пліч-о-пліч ми заскочили в один із численних тунелів на нашій грані лабіринту. Я зайняла позицію одразу за більшим і краще захищеним кораблем кіценів, і ми рушили довгим тунелем, який обрамлений великими, схожими на колони, стиками через проміжки. Світла всередині не було, тому ми увімкнули прожектори.
— Командо керування датчиками, — звернувся Гешо до свого екіпажу, — зробіть детальні знімки написів на стіні.
— Слухаюсь, — відповів хтось із кіценів.
Я підлетіла до іншої стіни й спрямувала промінь світла на ще один дивний напис.
— Ваша Нормальносте, ми не можемо його розшифрувати, — промовила Корі. — Але схожі символи написані біля порталів у безвість на деяких планетах і станціях.
— Портали в безвість? — перепитала я, хмурячи лоба.
— Багато народів намагалися вивчати делверів, капітанко, — сказав Гешо. — Корі, поясніть, будь ласка.
— Ці портали — це стабільні ворота, подібні до червоточин, що ведуть у безвість, — повела Корі. — Їх часто позначають такими символами. Через них добувають і транспортують у наш вимір підйомний камінь, але я не знаю, навіщо цей напис тут. Порталу ніде не видно.
Гм. Я повернула зореліт до символів і посвітила на них.
— Схожі написи я бачила на своїй планеті, — сказала я. — У тунелі біля мого дому.
— Я залюбки подивилася б на них, — відповіла Корі. — Це може означати, що на вашій планеті є невідомий раніше портал у безвість, а це — золота жила. Старшина ретельно контролює всі портали як єдине джерело підйомного каменю.
Гм. Більше я нічого не сказала, аби не видавати правди — що ті написи розташовані в печерах Детриту, а не рідної планети Аланік.
Попередні жителі Детриту стали жертвами делвера, і я щоразу сильніше переконувалася, що Куна мають рацію — люди Детриту самі накликали на себе погибель, намагаючись контролювати делверів. Вони встановили захисні щити й поводилися тихо, але жоден із заходів безпеки не спрацював. Коли прийшов по них, делвер легко здолав їхній захист.