— Гм-м-м, — протягнув Гешо, але далі не відповів.
Я глянула йому за плече, куди косився він, і почервоніла. Зразу за ним сиділи Морріумур. Трясця. Коли ж я нарешті навчуся думати, перед тим як говорити?
Коли «Міри й ваги» пришвартувався, Вінзік дав пілотам, що прямували до своїх шатлів, вихідний.
— Насолоджуйтеся вихідним, — сказав Гешо, коли кіцени полетіли на вихід із камери.
Морріумур вийшли наперед, уникаючи мого погляду. Клас. Але я ж невинна, що його вид — диктатори-тирани.
— Агов, — гукнула мене Брейд, поки я збирала речі.
Я обернулася до неї, здивована, що вона заговорила перша. Зазвичай після тренувань вона ні з ким не розмовляла.
— Гарно попрацювали сьогодні, — сказала вона. — Здається, наша група нарешті демонструє прогрес.
— Дякую, — відповіла я. — Мені це важливо. Чесно.
Вона тільки знизала плечима й проштовхалася повз мене до виходу, ніби соромилася, що проявила щирість. Шокована, я залишилася сидіти в кріслі. Схоже, мені вдалося знайти до неї підхід. Можливо, у мене все й вийде.
Сповнена рішучості, я поспішила на вихід за іншими. На мене ще чекала робота.
Герої собі випробувань не обирають. Не забувай.
На перехресті біля моторного відсіку я глибоко вдихнула й підійшла до охоронця.
М-Бот був переконаний, що ми зможемо виготовити й запрограмувати розвідувальний дрон, та коли я принесу його на борт, на налаштування знадобиться кілька хвилин. Я не зроблю цього, якщо навколо будуть інші члени мого загону. Найпростіше рішення здавалося мені найкращим.
— Мені треба у вбиральню, — звернулася я до охоронця, що стояв перед моторним відсіком — крелла, або й навіть креллки, судячи з нагрудних щитків ракоподібної істоти, що керувала скафандром.
— Ясно, — відповіла вона. — Зараз викличу дрон.
Охорона на «Мірах і вагах» була сувора. Ми могли самі ходити від доків до стрибкового відсіку, та якщо нам треба кудись іще — навіть коли викликало керівництво — туди нас обов’язково супроводжував дрон, яким керував хтось з офіцерів служби безпеки.
Вартова, ясна річ, поста не покинула. Гешо, Корі й кілька інших кіценів позаду мене чекали, поки я не махнула їм летіти далі. Кинула поглядом за вартову вглиб коридору. Чи вийде придумати, як витягнути з неї інформацію, поки стою тут?
— Послухайте, — почала я, — а як потрапити в піхоту?
— Моя посада не призначена для нижчих видів, льотчице-винищувачко, — відповіла вартова, вимахуючи броньованою рукою. — Радійте, що ви отримали честь потрапити на ці навчання.
— Але як воно — працювати тут? — спитала я. — Ви ж цілий день стоїте в цьому кутку. Вам хоч дозволяють відходити? Наприклад… е-е-е…
— Годі базікати, — відрізала вона.
Трясця. Нікудишня з мене розвідниця. Я зціпила зуби, розчарована своєю бездарністю, аж ось надлетів маленький дрон, що повів мене до вбиральні. Наші винищувачі, звісно, оснащені системою виведення відходів, що кріпилася до гермокостюмів — ми ж бо проводили в кабіні чимало часу. Досі я ще ні разу не користувалася вбиральнею на «Мірах і вагах».
Моє серце збуджено тьохнуло, коли дрон провів мене повз вартову в бік моторного відсіку. На жаль, я встигла ступити всього кілька кроків, до того як звернути праворуч в інший коридор з табличками на стіні, що позначали вбиральні. Як і ті, які я вже бачила раніше, призначалися вони для різних видів. Мене відвели до дверей для діонів, бо в нас схожа біологія.
Дрон провів мене у вбиральню, добре, що хоч у кабінку за мною не залетів. Я торкнулася до зап’ястка, запускаючи таймер на браслеті, щоб хоч приблизно уявляти, скільки часу це забере в мене. Зайшла в кабінку, зняла рюкзак і зробила своє діло. Оператор дрона нічого мені не казав, але поки мила руки, я почула, як він невимушено базікає про щось із колегою, забувши вимкнути динамік. Отже, не виняток, що він прискіпливо не стежитиме за мною.
Дрон завів мене назад у коридор, де — на свій превеликий подив — я побачила, що Гешо ще чекає на мене, хоча весь його екіпаж, крім Корі й прислужників, що були на одному диску з ним, полетів далі. Він наблизився до мене, і разом ми рушили до шатлів.
— Капітанко, з вами все гаразд? — поцікавився він.
— Так, просто в туалет прикортіло.
— А.
Витримавши паузу, Гешо озирнувся через плече.
— Вас провели коридором до моторного відсіку.
— Але вбиральня зразу біля входу.
— А, суто випадково, вам не вдалося зазирнути у відсік?
— Ні. Та й не для того я туди йшла.
— Жаль.
Пролетівши трохи, він додав:
— Я… чув, у вас є власний зореліт, здатний виконувати гіперстрибки. Звісно, про що тільки народ не базікає? Та й не зобов’язані ви ділитися з нами такою інформацією.