Часто, коли його піднімали з ліжка болісні і нестерпно яскраві нічні видіння, які, підхопивши невтомну думку, несли її з собою туди, де буяло божевілля; коли вони шалено кружляли, кружляли, кружляли в його розпеченому мозку, поки самий пульс його життя не відлунював нестерпним болем; коли, як це бувало часом, у вихорі душевного польоту його єство покидало землю, і безодня відкривалася в ньому, і з неї виринали вогненні язики та блискавиці, і потворні демони безгучно закликали його спуститися до них; коли внизу палало його пекло — несамовитий крик лунав по всьому кораблю, і Ахаб, з палаючими очима, вибігав з каюти, наче вирвавшись із вогнища. То не були ознаки потаємної слабкості, яка боїться власних намірів; то були беззаперечні докази того, наскільки несхитними лишаються ці наміри. Адже не божевільний Ахаб, що вперто, безстрашно, невтомно переслідував Білого Кита, той Ахаб, який недавно ліг спати, — не він сам був тією силою, що змушувала його в нападі жаху схоплюватися з ліжка. Тією силою була вічно жива сутність — його душа; уві сні, звільнившись на мить з-під влади розуму, який невпинно змушував її прагнути до своєї мети, вона намагалася звільнитися від палючої близькості його божевілля і тоді не становила з ним одне ціле. Але розум не може існувати в людині, відтятий від душі; і тому, коли Ахаб підкорив весь свій розум і волю єдиному задуму, цей задум своєю непереможною силою, всупереч усім богам і демонам, нарешті здобув собі окрему царину самостійного існування. Тепер він міг, палаючи, жити своїм зловісним життям, у той час як те життя, що його породило, тікало від свого небажаного, незаконного поріддя. І коли те, що здавалося Ахабом, вибігало з каюти, стражденний дух, що зорив крізь тілесні очі, насправді являв собою лише спорожнілу оболонку, безформну сновиду, промінь живого світла, який не мав перед собою нічого, що б він міг освітити, і тому сам по собі був пусткою. Нехай Бог змилується над тобою, старий, твої думки породили нову сутність твого єства; а той, кого невідступні думки перетворюють на Прометея, буде вічно годувати стерв'ятника шматками свого серця; і цей стерв'ятник — та сутність, яку він сам у собі породив.
Розділ 45
Засвідчую під присягою
Якщо говорити про те, що в цій книжці є цікавого, то попередній розділ, оскільки він непрямо торкається деяких вартих уваги і своєрідних особливостей у звичках кашалотів, не менш важливий, ніж усі інші; проте її головна тема ще потребує більш детального і глибокого вивчення; в іншому разі багато що лишиться незрозумілим і я не зможу розвіяти сумніву в правдивості описуваних подій, який, можливо, виник у деяких читачів унаслідок невігластва в цій галузі.
Я не маю наміру братися до цієї справи з науковою послідовністю; досить буде й того, коли мені поталанить досягти бажаного результату, перелічивши окремі факти, що відомі мені як китобою з власного досвіду або від людей, яким можна вірити; а потрібні висновки, сподіваюся, ви зможете зробити самі.
По-пєрше. Я особисто знаю три випадки, коли кит, що втік з гарпуном у боці, був через певний проміжок часу (в одному з випадків — через три роки) повторно загарпунений і убитий тим самим мисливцем; і з його туші витягли два гарпуни, обидва з особистою позначкою гарпунера. У тому випадку, коли між двома влученнями гарпуна минуло три роки — а може, й більше, — гарпунер, якому вони належали, тим часом найнявся на торговий корабель, що ходив до Африки, там зійшов на берег, приєднався до дослідницької експедиції, дістався з нею до самого серця континенту, де подорожував близько двох років, зазнаючи нападів змій, тубільців, тигрів, впливу отруйних парів та інших небезпек, які зазвичай спіткають тих, хто блукає у нетрях невідомої країни. А тим часом кит, якого він загарпунив, мабуть, також подорожував; він, безперечно, щонайменше тричі оперезав земну кулю, торкаючись боками берегів Африки, — та марно. Людина і кит зустрілися знову, і перша знищила другого. Я кажу, що мені особисто відомі три подібні випадки; тобто я двічі бачив, як метали гарпуни і як після другого зіткнення з китових тіл витягли по два вигнутих леза з однаковими позначками. А в тому випадку, коли кит удруге потрапив під гарпун через три роки, я навіть сам обидва рази сидів у вельботі і останнього разу безпомилково впізнав у кита під оком щось схоже на величезну родимку, на яку я звернув увагу три роки тому. Я кажу — три роки; але насправді, я певен, більше. Таким чином, ось три приклади, за правдивість яких я особисто відповідаю; а ще я чув про багато інших випадків від людей, у чиїй щирості не маю підстав сумніватися.