Існувало іще одне міркування, ближче пов'язане із самим Ахабом. Розкривши під впливом моменту і до того ж, мабуть, дещо завчасно, головну, проте глибоко особисту мету плавання, Ахаб тепер добре усвідомлював, що поставив себе в таке становище, у якому він ніяк не зможе захиститися від звинувачень в узурпації; тому матроси могли з повним моральним і законним правом, якби їм таке спало на думку, постати проти свого капітана і навіть силоміць відібрати в нього владу. Безперечно, Ахаб прагнув захистити себе навіть від невимовлених звинувачень в узурпації, від будь-яких наслідків, які могли б виникнути, коли б подібні таємні думки поширилися серед його підлеглих. А для цього, крім владного розуму, серця і руки, потрібна була ще й невсипуща, пильна увага до будь-яких атмосферних впливів на команду.
Усі ці, а також інші, надто складні для того, щоб відтворити у слові, їх міркування змусили Ахаба усвідомити, що зовні він має зберігати вірність первинному, першочерговому обов'язку китобоя, дотримуватися всіх законів промислу і взагалі показувати свою всім відому завзяту цікавість до китобійного ремесла.
У всякому разі, тепер на палубі часто лунав його голос, озиваючись до чатових і наказуючи їм пильнувати за горизонтом і сповіщати, коли побачать бодай дельфінів. І невдовзі цю пильність було винагороджено.
Розділ 47
Плетіння мата
Був хмарний задушливий день, матроси мляво тинялися по палубі або, перехилившись за борт, тупо дивилися на свинцеві хвилі. Ми з Квіквегом спокійно плели мат для нашого вельбота. Навкруги панувала тиша, а в повітрі немовби були розлиті якісь чари, якась обіцянка майбутньої радості, і кожен з принишклих матросів був наче невидимий, розчинившись у самому собі.
При плетінні мата я виконував роль помічника або пажа при Квіквегу. І коли я пропускав утік — марлінь між довгими пасмами основи, замість човника використовуючи власну руку, а Квіквег, стоячи збоку, час від часу встромляв між нитками свій важкий дубовий меч — бердо і, задумано втупившись у морський простір, не дивлячись, не думаючи, підбивав докупи поперечні волокна, — над кораблем і над морем панувала така дивна, сонна тиша, яку час від часу порушував лише глухий стукіт дерев'яного меча, що мені почало здаватися, наче переді мною — Ткацький Верстат Часу, а я — просто човник, що покірно сновигає туди й сюди і плете полотно Долі. Переді мною були натягнуті нитки основи, непорушні, якщо не брати до уваги легке, проте невпинне тремтіння, від якого поперечні нитки щільніше сплітаються з ними. Основа, думав я, — це необхідність, і я власноруч пускаю по ній свій власний човник і плету свою власну долю на її непорушних нитках. А тим часом примхливо-байдуже бердо Квіквега штовхає утік, то дужче, то слабше, то прямо, то навскіс, абияк; і від цього завершального поштовху залежатиме вигляд готової тканини; цей меч дикуна, думав я, надає остаточного вигляду роботі, яку човник здійснив над основою; це байдуже, безтурботне бердо — випадок; так, випадок, свобода волі і необхідність, що жодною мірою не скасовують одне одного, а лише переплітаються у взаємодії. Прямі нитки основи-необхідності, яких ніщо не змусить змінити свій напрям, і навіть легке тремтіння лише робить їх більш стійкими; свобода волі, яка може вести свій утік по заданій основі; і випадок, хоча й обмежений у своїй грі прямими лініями необхідності і скерований волею у своєму русі, змушений коритися обом, — випадок сам керує ними по черзі, і він має право останнього удару, який визначає остаточне положення.