Минуло не більше двох днів після того, як «Таун-Хо» взяв курс на найближчий порт, а теча знову посилилася, щоправда, лише настільки, що помпи мусили щодня працювати на годину більше. А ви маєте знати, що в такому слухняному і цивілізованому океані, як Атлантичний, деякі капітани можуть увесь рейс відкачувати воду і їм навіть на думку не спаде змінити курс. Утім, інколи трапляється, що вахтовий офіцер забуває про це тихої ночі, коли всіх хилить до сну, і більше ні він, ні будь-хто на кораблі про це не згадає, бо вся команда тихенько піде на дно. І в пустельних та диких морях, що лежать далеко на захід від вас, джентльмени, на кораблях не вважається чимось незвичайним, якщо команда в повному складі позмінно працює біля помп навіть протягом тривалого плавання, — звичайно, якщо шлях лежить уздовж більш чи менш доступного берега або якщо існує якийсь інший розумний шлях до порятунку. І лише в тому разі, коли корабель із течею перебуває далеко у відкритому морі і поблизу немає землі, капітан починає тривожитися.
Саме так було і на «Таун-Хо», тому, коли стало вочевидь, що теча знову збільшується, дехто з команди трохи занепокоївся — особливо Редні, старший помічник капітана. Він наказав поставити бом-брамселі так, щоб вітер напинав їх щосили. Слід визнати, джентльмени, що Редні не був боягузом; він був схильний труситись за своє життя не більше, ніж будь-хто з відчайдушних сміливців, які є на суші і на воді. Тому, коли він виказав таку турботу про безпеку корабля, матроси почали подейкувати, наче він — один із його власників і в цьому, мовляв, уся притичина. Того ж вечора, коли вони стояли біля помп, на його адресу пролунало чимало веселих жартів, тоді як ноги матросів раз у раз із шумом обливала прозора морська вода — прозора, як із гірського джерела, джентльмени, — яка сильним струменем била з помп, текла по палубі і нескінченним потоком лилася в море через підвітряні шпигати.
Як ви добре знаєте, у нашому сповненому умовностей світі, водному чи будь-якому іншому, часто трапляється так: коли хтось, поставлений начальником над рівними йому, бачить, що один із підлеглих випереджає його у своїй гордовитій мужності, він відчуває до нього непереборну гірку ворожість; і за першої ж нагоди, джентльмени, він розітре свого підлеглого на порох, щоб позбавити його цієї переваги. Але Стілкілт, джентльмени, був великим і благородним створінням, із головою римлянина, з пишною золотою бородою, що нагадувала бахрому на попоні баского коня із стайні вашого останнього віце-короля, джентльмени, з розумом, серцем і душею, які зробили б його Карлом Великим, коли б йому поталанило народитися сином його батька. А Редні, помічник капітана, був потворний, як мул, і такий само упертий, нерозважливий і злопам'ятний. Він не любив Стілкілта, і Стілкілт про це знав.