— Що це ти робиш? — спитав його хтось.
— А ти як гадаєш? На що це схоже?
— На шнурок для торби, от тільки, по-моєму, він якийсь чуднуватий.
— Авжеж, — відповів Стілкілт, витягаючи шнурок перед собою, — та на щось згодиться. Ось що, друже, у мене мотузка вся вийшла, чи не даси мені трохи?
Але в кубрику мотузки не було.
— Піду попрошу в старого Реда. — І Стілкілт підвівся.
— Ти хочеш позичити в нього?! — вигукнув матрос.
— А чом би й ні? Гадаєш, він не захоче мені прислужитися? Це ж, зрештою, заради його блага, друже! — І, підійшовши до першого помічника, він спокійно подивився на нього і попросив мотузки, щоб полагодити своє ліжко. Його прохання задовольнили, проте ні мотузки, ні шнурка після цього ніхто не бачив; а наступної ночі, коли Стілкілт згортав свій бушлат, щоб покласти його замість подушки в головах, з кишені викотилося невелике залізне ядро у сітці, яка щільно його облягала. Ще двадцять чотири години, і він стане біля стерна — неподалік від того, хто не раз засинав над могилою, яка завжди підстерігає моряка на кожному кроці, — і тоді прийде фатальна мить; і в нетерплячій уяві Стілкілта Редні вже лежав закляклим мерцем з глибокою раною в лобі.
Але, джентльмени, від здійснення цього кривавого задуму майбутнього злочинця врятував дурень. І все ж, не ставши месником, Стілкілт сповна втішився помстою. Сталося так, що за таємничим велінням долі саме небо, здавалося, взяло на себе страшне діяння, яке він задумав.
На світанку другого дня, коли сонце ще не зійшло і команда драїла палубу, якийсь дурило-матрос з Тенерифа, що вийшов на рулінь набрати води, раптом загорлав:
— Бачу кита!
Боже, що то був за кит! То був Мобі Дік.
— Мобі Дік! — скрикнув дон Себастьян. — Святий Домінік!.. Сер мореплавець, хіба в китів бувають імена? Кого ви називаєте Мобі Діком?
— Біле, славне, страшне безсмертне страховисько, доне; але це довга історія…
— Розкажіть! Розкажіть! — загукали молоді іспанці, з'юрмившись навколо мене.
— Ні, сеньйори! Сеньйори, це неможливо! Не зараз. Дайте мені перевести подих, панове.
— Чічі! Чічі! — вигукнув дон Педро. — Наш благородний друг знесилів; наповніть його келих!
— Не хвилюйтеся, джентльмени; одна мить — і я продовжую. Отже, джентльмени, несподівано побачивши білосніжного кита за п'ятдесят ярдів, матрос з Тенерифа так розхвилювався, що забув про умову між членами екіпажу і мимохіть скрикнув, хоча троє чатових на щоглах, уже давно помітивши страховисько, продовжували мовчати. Здійнявся ґвалт. «Білий Кит! Білий Кит!» — кричали капітан, помічники і гарпунери; усі вони, не налякані страшними чутками, мріяли подолати цю славетну дорогоцінну рибу; матроси з похмурим острахом і прокльонами дивилися на величезного молочно-білого звіра; він був навдивовижу гарний і сяяв у ранковому сонці, наче живий самоцвіт у морській блакиті. Джентльмени, все відбувалося наче за якимось фатальним велінням долі; так, немовби вирок був виголошений ще на зорі буття. Бунтівник був загрібним на вельботі помічника; після того як вони кидали гарпун, а Редні ставав з острогою на носі, він мусив сидіти поруч із ним і за його наказом травити або витягати лінь. Коли спустили вельботи, старший помічник відплив першим, і Стілкілт чимдуж веслував і кричав у захваті, заглушаючи голоси інших своїм войовничим покликом. Деякий час вони працювали веслами мов скажені, потім гарпунер устромив гарпун у тушу кита, і Редні вирвався на ніс з острогою в руці. Під час полювання Редні не знав страху. Він гукнув своїм матросам, щоб вони веслували просто до спини кита. Стілкілт швидко витягав лінь, і вельбот мчав у сліпучо-білу піну, що зливалася з білиною чудовиська; нараз шлюпка наче налетіла на підводну скелю, сильно нахилилася убік, і Редні впав за борт. Тієї ж миті, коли він опинився на слизькій спині кита, вельбот вирівняв положення, але його віднесло хвилею убік, а Редні полетів у воду з іншого боку кита. Він упав просто у вир, що кипів навколо кита, і якусь мить вони ще невиразно бачили крізь пелену бризок, як він судомно борсається, намагаючись втекти з очей Мобі Діка. Але кит у раптовому шаленому пориві метнувся вперед і схопив його своїми велетенськими щелепами, став над водою дибки, потім пірнув униз головою і зник у морській безодні.