Я вже казав, що мені часто доводилося підтягати бідолашного Квіквега нагору, коли він раз по раз опинявся між китом і кораблем, зісковзнувши у воду через раптовий поштовх. Утім, йому загрожувала не лише небезпека бути розчавленим. Акули, незважаючи на нічну різанину, линули звідусіль — їх вабила кров, що витікала з туші; і тепер ці оскаженілі тварюки кишіли довкола, наче бджоли у вулику. Квіквег стояв просто серед акул, інколи навіть відпихав їх ногою. Це може видатися неймовірним, коли б не та обставина, що акули, за всіх інших випадків нерозбірливо кровожерні, коли вже допадуться до такої здобичі, як мертвий кит, рідко нападають на людину.
І все ж таки, як можна зрозуміти, все це відбувається не без їхньої злочинної участі, і тут треба пильнувати. Ось чому, окрім мотузки, на якій я час від часу рятував бідолашного від надто близького сусідства найлютішої з акул, у нього був ще й інший захист. Влаштувавшись за бортом на платформі, Тештіго і Деггу невтомно розмахували в нього над головою довгими фленшерними лопатами і вбивали кожну з акул, до якої могли дотягтися. Звісно, це було самовіддане і благородне діяння. Вони дбали про благо Квіквега; проте в палкому бажанні йому прислужитися, коли і він, і акули були ледь видимі у кров'яному місиві, їхні вбивчі лопати часто ризикували відтяти людську ногу, а не акулячий хвіст. А сердешний Квіквег, коли він, задиханий і втомлений, порався з важким залізним гаком, бідний Квіквег, мабуть, тільки молився Йоджо, віддаючи своє життя на милість своїх богів.
Отож, мій любий товаришу і єдинокровний брате, думав я, то послаблюючи, то підтягаючи «шворку» при кожному поштовху хвилі, зрештою, яке все це має значення? Хіба ж ти — не образ усіх і кожного в цьому китобійному світі? Бездонний океан, у якому ти задихаєшся, — це Життя; акули — це твої вороги; лопати — твої друзі; і, стоячи між акулами та лопатами, бідний хлопче, ти можеш втрапити у велику халепу.
Та сміливіше! На тебе ще чекає радість, Квіквегу. І ось, коли знесилений дикун із посинілими губами і налитими кров'ю очима нарешті виліз по ланцюгах на палубу і, мокрий як хлющ, тремтячи, стоїть біля поруч, до нього підступає стюард і з доброзичливим, співчутливим виглядом подає йому… Що? Бренді? Ні! Він подає йому… о Боже! Кухлик ледь теплої імбирної водиці!
— Імбир? Звідки це тхне імбиром? — підозріливо спитав Стабб, підійшовши ближче. — Так, це імбир. — І він зазирнув у кухоль, до якого Квіквег ще не доторкнувся. Потім, постоявши якусь мить із таким виразом, наче не йме віри власним очам, він повільно рушив до спантеличеного стюарда і неспішно мовив: — Імбир, так? Чи не будете ви такі ласкаві сказати мені, містере Галушка, у чому ви вбачаєте переваги імбирної води перед усім іншим? Імбир! Ти збираєшся імбиром розпалити вогонь у цьому канібалі, що труситься від холоду? Імбир! Що це в біса таке? Вугілля? Дрова? Сірники? Трут? Порох? Що таке цей клятий імбир, я питаю, коли ти подаєш його у кухлі нашому Квіквегу?
— Тут не минулося без якоїсь підлої Спілки тверезості, — несподівано додав він, звертаючись до Старбака, який щойно підійшов з бака. — Подивіться на це пійло, сер, і понюхайте, як на те ваша ласка. — І, стежачи за виразом обличчя старшого помічника, додав: — У стюарда, містере Старбак, не забракло сумління пропонувати цей блювотний засіб Квіквегу, який щойно працював на киті. Він, мабуть, аптекар, а не стюард, сер? І дозвольте спитати, сер, чи може цей засіб вдихнути життя в людину, що ледве дише?
— Не думаю, — відповів Старбак, — напій поганенький.
— Еге ж, стюарде, — вигукнув Стабб, — ми тебе навчимо, чим лікувати гарпунерів; тут твої аптекарські засоби ні до чого; чи ти хочеш нас отруїти? Застрахував наші життя і тепер хочеш нас повбивати, а страховку покласти собі в кишеню, так?
— Це не моя вина, — вискнув Галушка, — це тітонька Черіті принесла імбир на корабель; вона наказала мені, щоб я ніколи не давав гарпунерам спиртне, а тільки оцю імбирну настоянку — так вона це називала.
— Імбирну настоянку! Ох ти, імбирне лихо! Ось маєш! А тепер шуруй до комори і принеси щось ліпше. Сподіваюся, я не вчинив нічого поганого, містере Старбак. Це ж капітан так наказав — грог для гарпунера, який працює на киті.
— Гаразд, — мовив Старбак, — тільки не бий його більше, бо…