«Пеквод» при свіжому попутному вітрі наближався до протоки; Ахаб хотів пройти по ній у Яванське море, а звідти, тримаючи курс на північ, пропливти в ті райони, де, як він чув, інколи з'являються кашалоти; потім прослизнути уздовж філіппінських берегів і опинитися на сході від узбережжя Японії до початку великих ловів. Отже, завершуючи своє навколосвітнє плавання, «Пеквод» мав відвідати всі відомі промислові зони, перш ніж спуститися до екватора в Тихому океані. Ахаб, чиї пошуки досі були марними, сподівався натрапити на Мобі Діка саме в тих водах, які той, наскільки було відомо, відвідував найчастіше, і саме о тій порі року, коли слід було чекати його появи.
А що тепер? Невже Ахаб під час цих невтомних пошуків не пристає до берега? Чи його команда не тамує спрагу водою? Ну звісно, він десь зупиняється, щоб набрати води. Та ні! Сонце споконвіку біжить по своєму вогненному колу, мов по цирковій арені, і не потребує ніякої поживи, окрім тієї, що міститься в ньому самому. Так і Ахаб. Зверніть увагу на цю особливість китобійця! Якщо інші кораблі везуть у трюмах чужі для них товари, щоб звільнитися від них у далекій гавані, китобоєць, мандруючи світами, не має іншого тягаря, окрім себе самого та своєї команди разом з її знаряддями та потребами. У його просторому трюмі хлюпоче велике озеро, розлите в бочки. І обтяжує його всіляке приладдя, а не свинцеві та залізні болванки. Він несе з собою річний запас води. Чудової, прозорої, смачної нентакетської води, яка, навіть пробувши три роки у трюмі корабля, смакує морякові в Тихому океані краще, ніж солона водиця, напередодні привезена шлюпками з річок Перу чи Вест-Індії. Саме тому, хоча інші кораблі по дорозі з Нью-Йорка до Китаю та на зворотному шляху заходять у десять, а то й двадцять портів, китобійний корабель за той самий час може не побачити жодної крихти землі; а його команда хіба що випадково зустріне десь таких самих плавучих мандрівників. Тож якщо ви принесете їм звістку про новий всесвітній потоп, вони лише скажуть: «Ну, хлопці, маємо ковчег!»
Відомо, що багато кашалотів було спіймано біля західного узбережжя Яви, в безпосередній близькості Зондської протоки; китобої вважають цю зону багатим мисливським районом; ось чому, у міру того як «Пеквод» просувався до Яванської Голови, чатових на щоглах дедалі частіше закликали пильно стежити за горизонтом. Та ось справа виринули зелені, зарослі пальмами скелі, у повітрі розлився звабливий аромат кориці, а на горизонті не було видно жодного фонтана.
І лише тоді, коли корабель, зневірившись у зустрічі з китами, приготувався входити у протоку, згори пролунав тріумфальний поклик, і невдовзі перед нами постала дивовижна та велична картина.
Тут слід зауважити, що через невтомне завзяття, із яким люди останнім часом полюють кашалотів у всіх чотирьох океанах, ці тварини, замість того щоб плавати, як колись, невеликими групками, тепер найчастіше збираються у великі стада, які інколи налічують таку велику кількість голів, що здається, ніби цілі нації уклали угоду і пакт про взаємний захист та підтримку. Саме цей звичай кашалотів збиратися у великі каравани, мабуть, є причиною того, що часом можна пливти у промисловому районі кілька тижнів чи навіть місяців, і вас не привітає жодний фонтан; а потім ви раптом побачите салют із тисячі струменів.
На віддалі, з обох боків від корабля, милі за дві чи три від нього, утворивши велике півколо, що охоплювало половину горизонту, безперервною низкою вигравали і сяяли в полуденному повітрі тисячі фонтанів. Якщо вертикальний розгалужений фонтан справжнього кита падає вниз, роздвоюючись угорі на два струмені, наче крона плакучої верби, то поодинокий, спрямований вперед фонтан кашалота нагадує лапату кущоподібну хмару білого туману, яка злітає в повітря і спадає з підвітряного боку.
З палуби «Пекводу», знесеного на високий водяний пагорб, ці туманні струмені, що зринали в небо в серпанку ніжної блакиті, здавалися гостинними димками над великим містом, яке озирає з пагорба вершник на світанні ясного осіннього дня.
Як військо, що йде на штурм ворожої фортеці по гірському урочищу, квапиться чимшвидше залишити позаду небезпечний перехід і знов розтягтися безмежною рівниною, так і велика армада кашалотів поспішала перетнути протоку, непомітно підтягаючи фланги і пливучи далі півкруглими, проте так само щільними лавами.