— Не бачу тут нічого, крім золотого кружальця, і це кружальце отримає той, хто першим побачить одного кита. Чого вони всі так на нього витріщаються? Його ціна — шістнадцять доларів, це правда; якщо вважати по два центи за сигару, вийде дев'ятсот шістдесят сигар. Я не курю смердючу люльку, як Стабб, та сигари мені до душі; а тут їх дев'яносто шість одразу; ось чому Фласк іде на марс їх видивлятися.
— Не знаю, чи розумно це, чи ні; якщо насправді розумно, то виглядає як справжнє глупство; а якщо це глупство, то все ж здається досить розумним. Цить! Ось іде наш старий з острова Мен; мабуть, він був там візником на катафалку, поки не надумав стати моряком. Він кладе стерно на борт біля дублона і обходить грот-щоглу з іншого боку; о, та там до щогли прибита підкова; та ось він знов підходить до монети; що б це могло значити? Ану цить! Він знов щось бурмоче. Ач, який у нього голосина! Скрегоче, як розчовганий кавовий млин! Треба настовбурчити вуха та прислухатись.
— Якщо нам судилося спіймати Білого Кита, це станеться за місяць і один день, і сонце тоді стоятиме в якомусь із цих знаків. Я вивчив знаки, я розумію такі малюнки; сорок років тому мене навчила цього одна стара відьма з Копенгагена. Тож у якому знаку буде сонце? Воно буде під знаком підкови; ось вона, підкова; напроти золота. А що таке знак підкови: це лев, що рикає і розриває. Ох, кораблику, наш старенький кораблику, моя стара голова труситься, як я думаю про тебе.