Утім, трохи згодом лагідні умовляння осяйних святкових днів почали своїми чарами розвіювати його тугу. Як оголений, кострубатий, розбитий блискавкою старий дуб випускає зрештою кілька зелених пагонів, радіючи приходу веселих гостей, коли Квітень і Травень, ці рум'яні танцівники, повертаються додому, до застиглих, похмурих лісів, — так і Ахаб зрештою піддався звабливим дівочим чарам південних вітерців. І не раз прозирали в його погляді слабкі ростки, які в іншої людини розквітли б цвітом усмішки.
Розділ 29
Входить Ахаб, за ним — Стабб
Минуло ще кілька днів, крига й айсберги лишилися за кормою «Пекводу», і тепер ми йшли серед барвистої еквадорської весни, що завжди царює в океані напередодні вічного серпня тропіків. Ніжні, прохолодні, прозорі, дзвінкі, запашні, щедрі дні були, наче кришталеві келихи з персидським шербетом, по вінця повні м'яких пластівців замороженої трояндової води. Величні зоряні ночі здавалися гордовитими герцогинями в усипаному діамантами оксамиті, що на самоті бережуть пам'ять про своїх далеких чоловіків-завойовників, про світлі сонця в золотих шоломах! Коли тут заснеш? Нелегко зробити вибір між цими чарівними днями і звабливими ночами. Але магічна сила незгасаючої вроди наділяла могутніми чарами не лише зовнішній світ. Вони сягала і в душу людини, особливо тоді, коли наставав тихий, лагідний вечір; і тоді в безгучних сутінках виринали світлі, наче крижинки, кристали спогадів. Усі ці таємничі сили мимоволі діяли на серце Ахаба.
Старість не любить сну; що довшим є зв'язок людини з життям, то менше вабить її все, що нагадує смерть. Старі сивобороді капітани частіше від інших покидають своє ліжко, щоб відвідати оповиті темрявою палуби. З Ахабом було те саме; хіба що тепер, коли він чи не цілий день проводив на юті, вірніше було б сказати, що він ненадовго покидав палубу, щоб відвідати каюту, а не навпаки. «Наче спускаєшся у власну могилу, — стиха казав він собі, — коли такий старий капітан, як я, сходить по вузькому трапу, щоб лягти на смертний одр свого ліжка».
І кожні двадцять чотири години, коли заступала нічна вахта і люди на палубі стояли на сторожі, охороняючи сон своїх товаришів унизу; коли, витягаючи на бак бухту каната, матроси не жбурляли її на дошки, як удень, а тихенько вкладали там, де треба, щоб не розбудити тих, хто спить; коли на кораблі панувала ця непорушна тиша, мовчазний стерновий починав поглядати на двері капітанської каюти, і трохи згодом старий неодмінно з'являвся біля люка, уп'явшись у залізне поруччя трапа, щоб полегшити собі підйом.
Йому все ж таки була властива і людяність, і увага до інших, бо в ці години він зазвичай уникав ходити по юту; адже для слуху його втомлених помічників, які спочивали за шість дюймів від його кістяної п'яти, його важкі кроки здалися б такими гуркотливими оглушливими ударами, що їм міг би примаритися тільки скрегіт акулячих зубів. Та одного разу він вийшов, надто заглиблений у роздуми, щоб перейматися іще чимось іншим; він громовими кроками міряв палубу від грот-щогли до гакаборту, коли другий помічник, Стабб, піднявся до нього на ют і непевно-жартівливим прохальним тоном зауважив, що коли вже капітану Ахабу подобається ходити по палубі, то ніхто, звісно, не може проти цього заперечити, але ж можна якось зменшити шум; от хоча б узяти, наприклад, клоччя і намотати на кістяну ногу… О Стабб! Погано ти знав тоді свого капітана!
— Хіба я гарматне ядро, Стаббе, — спитав Ахаб, — що ти хочеш намотати на мене пиж? Та я вже забув; іди до себе. Туди, у свою щонічну могилу, де такі, як ти, сплять під надгробками, аби краще до них звикнути. Іди, собако! Геть! У конуру!
Спантеличений таким несподіваним останнім словом і раптовим спалахом зневажливого гніву старого капітана, Стабб на якусь мить наче заціпенів, та потім схвильовано мовив:
— Я не звик, щоб зі мною так розмовляли, сер; таке поводження, сер, мені зовсім не до вподоби.
— Геть, — скреготнув зубами Ахаб і ступив убік, наче хотів утекти від спокуси.
— Ні, сер, стривайте, — знахабнівши, не відступав Стабб. — Я не потерплю, щоб мене називали собакою, сер.
— Тоді ти тричі віслюк, і мул, і баран! Ось тобі — і пішов геть, а то я звільню світ від твоєї присутності.