0:58/зелене світло
я не хочу, аби тобі хоч колись було боляче,
в світі для цього існують всі інші люди
усі наші з тобою дні були такі сонячні,
що ніколи б не подумала, що то лютий.
обіцяю, ніколи не завдам тобі болю,
любитиму, обійматиму, триматиму тебе за руки,
можливо, я навіть заберу тебе у неволю
я переживу будь-що, лише не переживу розлуки
можливо, колись доведеться жити без тебе,
й, лягаючи спати, не лишати для тебе вечері,
видивлятися планети й зірки не на нашому небі,
мабуть, таки лишатиму відчиненими наші двері.
24 сі' 2016
життя стає таким, що хапає твої нерви за горло,
звивається, як гадюка востаннє цієї осені,
тримається за останню краплю та й тримається гордо,
насправді так вона позбувається облич набурмосених.
щодень вартує того, аби казати тобі добраніч.
щовечора я існую, щоб загасити твій неспокій.
щоночі ми боремося проти демонів пліч-о-пліч.
чекаю ранок: знаю, скільки від спальні до кухні кроків.
кухня - таки найтепліша місцина в твоїй квартирі.
особливо, враховуючи, що я тут не перший раз.
здається, тут вивітрюються усі думки нещирі.
і ти починаєш відрікатися від усіх образ.
ти не хочеш чинити жорстокий опір усьому світу.
насправді ти повинен чинити опір самому собі.
а світ і не вартий того, щоб весь час молитися літу.
і ось тоді розумієш, що люди навколо - сліпі.
насправді ми вже не вийдемо за межі цієї кухні
ми тут дивимось в очі, любимо, куримо, ми тут - живі.
комусь може здатися, неначе з тобою ми - всемогутні.
та якось виявилось, що ми - вигадки в чиїйсь голові.
2016
ти тут
сотні або й, навіть, мільйони пір'їн - то твої думки,
вони розлітаються вмить лиш підніметься вітер,
хоча ми й збираємо в купу їх разом залюбки,
вони тепер не більше ніж просто розсипані квіти.
ти лягаєш у ліжко, наче в молочний шлях,
пророкуєш колись вбити всіх своїх ворогів
і назавтра зранку ти вже в пологих степах,
вирікаєшся почуття і молишся до чужих богів.
сьогодні вночі ти такий як і був,
хоч обіцяв змінитись, змінити мене,
можливо, ти так і не збагнув
я любила тебе
я люблю тебе
23 ли'14
_твоє_море_
коли твоє внутрішнє море палає кольором вишні,
затихає в теплі південних спокійних вітрів,
малює образи, притаманні лише колишнім,
тоді згадуєш скільки в тобі померло світів.
коли хвилі твого моря торкаються моїх ніг,
вони стають прозорими і відчувають тепло,
забирають мене завжди з небезпечних доріг,
забувають лихе і нагадують те, що було.
коли колір твого моря стає темнішим,
бо змінюється всередині тебе погода,
ти стаєш мені близьким й ріднішим,
бо хто ж іще зігріє тобі душу в негоду?
31 жов'14
Скільки відтінків нічного неба ти бачив цієї зими?
Давай дивитися разом вниз або вгору,
ми побачимо там сотні тисяч зірок та густі дими,
варто лише залишатись собою і взяти ще трохи кагору.
Взимку небо взагалі чорне як зіниці кожного з нас
або буває з бордовим відтінком наче форма шкільна,
та знаєш я бачу його самотнім раз по раз
і воно відлунює сміхом наче не тут війна.
Вчора вночі озеро згадувало всі неба кольори,
я його все розпитувала, що ж ховається на його глибині,
які таємниці лишаться у прибережної гори,
і воно відповідало, що всі вони криється в його довжині.
І от якщо стати перед озером на мосту,
вдивлятися в кожну краплину морозної води,
можна видивитись звичайну простоту -
небесні кольорові частини, що хвилями стали в ряди.
8'лю 2015
ти вкутуєшся в простирадло, береш пачку цигарок, виходиш на балкон думати про життя:
потрібно кинути пити, розібратися з боргами, думаєш, хто ж у цьому винен: мабуть, я?
на згаслій останній зорі одягаєшся, чистиш зуби, включаєш "25 к 10" акваріума
закриваєш двері за нею тихо, лягаєш назад у ліжко, тебе затягує якась чума
в тебе на цьому тижні так багато вільного часу, але ти слухаєш її поради:
краще вити вовком від роботи, аніж від незатребуваності помирати
фасади будинків шепочуть, що далі справи підуть краще, лиш тримай її руку,
не відпускай, вона принесе тобі щастя і радість, забере від тебе твою муку.
26/12/2015
усі твої тріпи такі несподівані та раптові,
ти збираєшся швидко й летиш на свої поїзди,
це неначе любов, що мовчки загоряється в Львові,
і так швидко гасне, по собі не лишаючи дим.
жоден із тих, хто тобі зустрічався у місті,
не зміг викликати повагу, добро чи злість.
у тебе в блокноті питань записано двісті,