А згодом ми намагалися надолужити недоотримане в дитинстві. Усі троє шукали заховане батьком — і почувалися щасливими, хоча Гелєне й сказала, що між коренями оливи, де вона знайшла торбинку із сушеною лавандою, лежали в своєму гнізді змії, які точно були отруйними, та, побачивши її, на щастя, втекли.
Тої миті мені пригадалися затаєні в етруських мурах матері — як згусток матріархату. Однак потім, уже на зворотному шляху, минаючи передвиборчі плакати, що агітували за якусь акулу медіабізнесу та її фашистських спільників, а поряд, під знаком оливки, — за Спілку лівоцентристів, ми спершу здалеку, а згодом і зблизька побачили овечу отару: за бараном-вожаком ішли вівці-матері зі своїми великодніми баранчиками, причому вигляд у них був такий по-овечому безтурботний, наче на світі ніколи не буде клонованих овець на ім’я Меґан і Мораґ, наче не слід очікувати в найближчі роки появи клонованої й позбавленої батька вівці Доллі, — такий, наче і в майбутньому батьки все ще будуть потрібними…
1997
Шановний пане, аж тепер, після повернення з конгресу в Единбурзі, де я мав нагоду провести фахову розмову з широко відомим ембріологом доктором Вільмутом, якого багато хто навіть побоюється, у мене є ще трохи часу — післязавтра я відлітаю до Бостона, де ділитимуся враженнями з колегами, — тож хочу розвіяти Ваші не те щоб геть безпідставні, але надміру перебільшені побоювання. Ви маєте схильність відпускати свою фантазію в нестримний вільний політ, тоді як у цій справі для загальної користі буде кращим зберігати спокій і тверезість.
Почнімо з того, що зрозуміє навіть аматор, навіть якщо цей сам по собі досить простий метод будівельного конструктора й видасться йому чарами. Доллі завдячує своїм скромним існуванням трьом матерям: генетичній матері, в якої взяли клітини з вимені для того, щоб відокремити з них генетичний матеріал та довести його до такого стану, коли можна буде використовувати його як будівельний матеріал для створення цілковито нової вівці; яйцематері, в якої взяли яйцеклітини, після чого з однієї висмоктали генетичний матеріал і за допомогою електричних імпульсів з’єднали клітину вимені з уже позбавленою ядра яйцеклітиною, завдяки чому віддавати накази для наступного поділу цій клітині відтепер міг лише генетичний матеріал генетичної матері, і лише після цього в матку сурогатної матері, тобто третьої вівці, помістили ембріон, який поступово ріс, і після відповідного терміну виношування народилася ідентична зі своєю генетичною матір’ю наша Доллі. Зауважте, без жодної частки особин чоловічої статі — і в цьому якраз і полягає сенсація.
Це, по суті, все. Але саме ця відмова від участі чоловічої статі, якщо я правильно зрозумів, і стала причиною Вашої тривоги. Ви побоюєтеся, що рано чи пізно такий же експеримент — «позбавлену батьківства» генну маніпуляцію, яка виявилася успішною з вівцями, — вдасться здійснити спершу зі свинями, потім із мавпами і врешті-решт із людьми, а точніше — із жінками. Це справді видається цілком реальним. Увесь світ покладає надії на це, але водночас і побоюється такого розвитку методу будівельного конструктора. А доктор Вільмут — так би мовити, «духовний батько» клонованої вівці Доллі — вже зараз розповідав мені про дуже мотивованих жінок, готових випробувати себе як у ролі генетичної матері, так і матері, яка жертвує яйцеклітину, і навіть сурогатної матері.
Ні, шановний пане, наразі все це залишається у сфері спекуляцій, хоча ще на початку сімдесятих Нобелівський лауреат і заслужений дослідник генетичної субстанції Джеймс Вотсон не лише передбачав клонування людей з метою створення рідкісних людських типів — іншими словами, таких геніїв, як наприклад, Ейнштейн, Пікассо чи Каллас, — а й наполегливо сприяв цьому. І хіба не Ви самі в романі, з якого я, на жаль, читав лише фрагменти, та який, якщо я добре пригадую, викликав чимало суперечок після публікації, описали клонованих щуролюдей, що грають у вигадану гру, а назвали Ви ці підступно вигадані Вами ж продукти нестримної генної маніпуляції — «вотсонкріками»?
Але облишмо жарти. Те, чого нам справді бракує, шановний пане, — це науково обґрунтованої біоетики, більш дієвої за застарілі моральні засади, яка, з одного боку, могла би стримувати нагнітання страху у масах, а з іншого — була би вповноважена сформувати нову соціальну ієрархію для майбутніх клонованих поколінь, які у доволі близькому майбутньому будуть підростати поряд із традиційними людськими нащадками, — бо зовсім безконфліктним це співіснування не буде. Ще одним завданням біоетики має стати регулювання зростання населення на планеті, тобто на практиці його чисельність повинна зменшитися. Нині ми опинилися на роздоріжжі. І хоча б через це нам варто замислитися над тим, яку частину спадкової субстанції людини з позиції біоетики варто розвивати, а яку взагалі краще знищити. Усе це вимагає певних рішень і довгострокового планування. Тож, будь ласка, жодних нашвидкуруч склепаних програм, хоча розвиток науки, як нам добре відомо, зупинити неможливо.