Бо коли я пригадую, що означало для мене, власниці маленької крамнички, купити справжні лижі — із кріпленнями та спеціальним ключем для регулювання, та ще й для двох дітей… Бо у тридцятих роках справи в крамниці йшли не дуже… Люди занадто часто брали в борг, а тут ще конкуренція… А вслід — девальвація гульдена… Правда, люди тоді жартома співали:
Але жили ми бідно. У нас, у Ґданську, ходили гульдени, бо ми були вільним містом, та потім, коли почалася наступна війна, фюрер разом зі своїм гауляйтером Форстером повернув нас «назад додому», до рейху. І відтоді ми торгували тільки за рейхсмарки, однак товарів ставало все менше. А вечорами, закривши крамничку, я ще довго сортувала талони на продукти та наклеювала їх на старі газети. Іноді мій хлопчик допомагав мені, аж поки вони і його не вдягли в уніформу. Потім на нас напали росіяни, а після них — поляки, які відібрали все, що лишилося, і вивезли нас, і прирекли на злидні, — і лише по тому я знову отримала назад свого хлопчика, живим та здоровим. Йому на ту пору вже було дев’ятнадцять і він здавався сам собі дорослим.
А ще я встигла пережити грошову реформу. Кожен отримав по сорок марок нових грошей. Для нас, біженців зі Сходу, це були дуже тяжкі часи… Ми ж геть нічого не мали… Хіба альбом з фотографіями… та ще мені вдалося врятувати альбом з колекцією поштових марок… А потім, після того як я померла…
А тепер я змушена на бажання свого сина пережити ще й євро, коли його введуть. Але ще до цього він хоче відсвяткувати мій день народження, сто третій, якщо добре порахувати. Ну й нехай, якщо він так хоче. Йому вже й самому за сімдесят і він давно зробив собі ім’я. Та все ніяк не може покинути свої історії. Втім, деякі мені навіть подобаються. А з інших я би просто викинула певні епізоди. Але родинні свята — справжні, зі сварками і примиреннями, — я завжди любила, бо коли ми, кашуби, влаштовували празникування, то на ньому люди і сміялися, і плакали. Спершу моя донька, якій теж уже під сімдесят, не хотіла відзначати разом з нами, бо ідея її брата оживити мене для своїх історій здалася їй моторошною. «Та нехай собі робить, — сказала я їй, — а то вигадає щось ще гірше». Він у нас такий. Вигадує неймовірні речі. І завжди перегинає палицю. Потім читаєш і не можеш повірити…
І от моя донька в кінці лютого теж приїде. І я вже наперед тішуся, що побачу всіх своїх правнуків і як вони ганятимуть парком на своїх скейтах, поки я дивитимуся на них із балкона. І ще я тішуся, що скоро буде 2000-й рік. Подивимося, що ще трапиться… Якби тільки не війна… Спершу там, на півдні, а потім усюди…
Зміст
1900 …7
1901 …10
1902 …13
1903 …16
1904 …20
1905 …23
1906 …26
1907 …30
1908 …33
1909 …36
1910 …41
1911 …43
1912 …46
1913 …50
1914 …54
1915 …58
1916 …62
1917 …66
1918 …70
1919 …73
1920 …75
1921 …78
1922 …81
1923 …86
1924 …89
1925 …94
1926 …98
1927 …102
1928 …105
1929 …109
1930 …112
1931 …117
1932 …120
1933 …123
1934 …128
1935 …132
1936 …136
1937 …140
1938 …143
1939 …146
1940 …149
1941 …152
1942 …155
1943 …159
1944 …163
1945 …167
1946 …171
1947 …174
1948 …177
1949 …181
1950 …186
1951 …190
1952 …193
1953 …197
1954 …200
1955 …204
1956 …208
1957 …213
1958 …217
1959 …221
1960 …224
1961 …227
1962 …232
1963 …236
1964 …239
1965 …243
1966 …248
1967 …253
1968 …259
1969 …264
1970 …268
1971 …272
1972 …277
1973 …282
1974 …286