Наш радіоприймач мав спеціальний підсилювач для того, щоб ловити низькі частоти. Мама купила мені захист на навушники, який зменшував тиск. Згодом мій улюблений приймач замінили прилади із мікрофонами; у нас був п’ятиламповий апарат фірми «Бляупункт». І хоча відтоді ми могли слухати передачі з Кьоніґса-Вустергаузена і навіть портові концерти в Гамбурзі чи хор хлопчиків з Відня, але в цьому більше не було особливого шарму навушників.
До речі, саме Сілезька студія «Радіогодина» першою запровадила вишуканий тризвук на позначення паузи, а вже потім це почали використовувати по всій Німеччині. Тож, мабуть, нікого не здивує те, що я залишився вірним радіо і зв’язав з ним своє життя. Так, під час війни я вже сам створював для найпопулярніших радіопередач настроєві замальовки (приміром, до Різдва) із фронтів — від Північного моря до Чорного, від Атлантики до Лівійської пустелі. А коли й для нас настав вирішальний момент, працював на Північнонімецькій радіостудії, спеціалізуючись на радіовиставах. Нині цей жанр приречений на вимирання, а ось навушники мого дитинства знову дуже популярні серед молоді: всі вони ходять із заткнутими вухами, всі заглиблені в себе, але при цьому цілком притомні.
1926
Обліковими списками завідую я. Коли Його Королівська Величність змушений був податися у вигнання, я з самого початку відповідав за порядок: чотири вертикальні палички й одна горизонтальна, яка їх перекреслює. Уже в першому місці, де ми зупинилися у Голландії, Й. В. сподобалося власноруч рубати дерева, а потім — у замку Доорн, розташованому посеред лісу — він це робив уже щодня. Списки я вів поміж іншим, бо передусім відповідав за кінні екіпажі у каретні. Й. В. рубав ліс навіть у негоду, іноді зі мною, іноді — у супроводі свого ад’ютанта пана фон Ільземанна. Його Величність перетворював стовбури на поліна, якими розпалювали камін у вітальні будинку, а також в оранжереї, де подеколи селили гостей. Він рубав дрова навіть тоді, коли запас був ще достатньо великим. А скалки для розпалу він узагалі рубав лише сам, не довіряючи нікому, і, ясна річ, орудував лише здоровою рукою. Із самісінького ранку, відразу після молитви, спільної для всіх мешканців дому — і для Й. В., і для слуг, — він за будь-якої погоди йшов до лісу. І так щодня. Кайзер відпочивав душею під час рубання лісу ще на гауптквартирі під Спа — це коли в кінці жовтня Людендорффа, так би мовити, зрубали під корінь, а замість нього поставили генерала Ґрьонера. Я чув, як згодом Й. В. бурмотів собі під ніс у каретні, розправляючись із дровами: «В усьому винен цей Людендорфф!» І хто там ще був винен у перемир’ї й усьому, що настало потім. Передусім, звісно, комуністи. А також принц Макс фон Баден, усі міністри, дипломати, навіть кронпринц. Він хотів відібрати у ґрос-адмірала Тірпіца орден Великого Чорного орла, але його радники з таємного штабу наполягли на тому, щоб обмежитися доганою. Однак мушу визнати, що Й. В. справді часто роздавав ордени надміру щедро, наприклад, тим візитерам, що приходили до нього відразу після рубання лісу, — а серед таких було чимало підлабузників, які потім покинули Й. В. у біді. І так тривало тижнями та місяцями.
Оскільки я відповідав за складання списків, то можу з упевненістю заявити, що за рік перебування в Голландії, в Амеронґені, Його Королівська Величність повалив тисячі дерев. А коли потім, у Доорні, впав на землю дванадцятитисячний стовбур, його розпиляли на поліна, кожне з яких було підписане великою літерою «W» і стало подарунком для гостей. На жаль, мені не випала честь отримати такий почесний дар.
Але це правда! Понад дванадцять тисяч дерев! Я зберіг облікові списки. Про всяк випадок, якщо відновиться королівство, а Німеччина врешті знову пробудиться і стане нормальною державою. А оскільки зараз у країні таки відчувається бродіння, то можна сподіватися на краще. Бо ж Й. В. продовжує робити свою справу саме з цих, і винятково з цих, міркувань. І коли нещодавно народ проголосував проти того, щоб позбавити кайзера всього майна, і нам під час рубання лісу вручили депешу з коротким, але радісним повідомленням, наші надії навіть зміцніли. У кожному разі, Його Королівська Величність тоді спонтанно заявив: «Якщо німецький народ мене покличе, я готовий хоч зараз!»
У березні нас відвідав відомий мандрівник та дослідник Свен Гедін; він був присутній під час ранкового вирубування дерев і жваво підбадьорив кайзера: «Той, хто однією правою може так валити стовбур за стовбуром, здатен навести лад і в Німеччині». Потім гість розповів нам про свої подорожі на схід Туркестану, по Тибету і через усю пустелю Гобі. Наступного ранку Й. В. перед тим, як зрубати наступне дерево, не раз запевняв шведа, що він дуже ненавидить війну і не хотів допустити цієї війни. Я можу підтвердити: він сказав саме так. Особливо часто він повторював це собі самому, коли вранці розрубував поліна на дрова: «Я ще не повернувся зі свого літнього візиту до Норвегії, коли французи і росіяни вже стояли струнко із рушницями напоготові… Я був категорично проти війни… Я завжди хотів лишатися мирним правителем… Але якщо вже треба, то треба… Та й флот наш був розкиданий… А англійський уже підійшов до Спітхеда… Так, так, у повній бойовій… Тож я мусив діяти…»