І ось тепер він, кого всі газети називають «Диспетчером смерті», сидить у моїй скляній куленепробивній коробці. Я перепрошую, якщо моя німецька вже не дуже добра, бо мені було дев’ятнадцять, коли ми з моїм молодшим братом, якого я тримав за руку, втекли до Палестини на кораблі, — але цей, хто сидить у своїй скляній коробці й поправляє свої навушники, розмовляє ще гірше за мене. Пани судді, які добре знають по-німецьки, теж так кажуть, коли слухають його довгі, мов глисти, речення, в яких можна заплутатися. Але я знаходився ще далі, серед звичайних глядачів, тож зміг зрозуміти не все — лише те, що він просто виконував чужі накази. І що таких, які просто виконували чужі накази, таких ще багато бігає на волі, бо їм щастить. І вони тепер заробляють багато грошей, один навіть став державним секретарем Аденауера, з яким наш Бен-Ґуріон мусив колись домовлятися про гроші.
І тоді я сказав собі: послухай, Янкеле! Тобі треба було зробити сто, ні, тисячу таких скляних кліток із куленепробивного скла. Якби ти взяв на роботу ще трохи людей, то твоя фірма змогла би зробити всі ці клітки, ну, може, не за раз. І тоді, як тільки звучало би якесь нове ім’я, приміром, Алоїз Бруннер, ти би ставив на стіл маленьку скляну клітку, а на ній — табличка з іменем, просто так, символічно, між Айхманном у великій скляній клітці та суддівським столом. На такий спеціальний столик. Він би дуже швидко заповнився.
Про це багато писали, ну, про зло і про те, що це трохи банально. Лише після того, як його повісили за шию, стали писати трохи менше. Але поки процес усе тривав і тривав, то писали в кожній газеті. Конкурентом нашого Айхманна був хіба Гагарін та його космічний корабель, бо і наші люди, і американці — всі дуже заздрили Гагаріну. Але я собі сказав тоді: хіба тобі, Янкеле, не здається, що вони обидва в принципі опинилися в схожій ситуації? Кожен замурований у капсулу. Тільки Гагарін ще більш самотній, бо наш Айхманн завжди має з ким поговорити, відколи наші люди привезли його з Аргентини, де він розводив курей. А поговорити він любить. Найбільше він любить розказувати, що він би нас, євреїв, відправив на Мадагаскар, а не в газові камери. І що він взагалі не має нічого проти євреїв. Він навіть захоплюється нами і нашою ідеєю сіонізму, бо таку гарну ідею можна добре організувати. І якби йому не треба було виконувати накази, які йому наказували, то євреї йому би навіть дякували за таку добру організацію їхнього масового виїзду.
І тоді я сказав собі: і ти, Янкеле, маєш дякувати Айхманну за своє щастя, бо ти зміг утекти ще в тридцять восьмому, разом із Ґерсоном, який твій молодший брат. Тільки за всю велику решту родини ти не мусиш йому дякувати: за батька, і за всіх тіток, і за дядьків, за всіх рідних і особливо симпатичних двоюрідних сестер, — усіх разом десь двадцятеро. Про це я би поговорив із ним, бо ж він знав усе, що треба, про те, куди поїхав товарняк з моїми родичами, з моїми сестрами і з суворим батьком. Але я не мав права. Свідків і так було багато. До того ж я був задоволений тим, що мені дозволили подбати про його безпеку. Може, йому навіть сподобалася його скляна клітка. Мені здалося, що він деколи посміхався.
1963
Сон, у якому можна оселитися. Явище, що стало на якір, закріпилося й лишилося назавжди. О, як я могла пишатися тоді! Корабель кольору лосося, сміливо спроектований вітрильник і водночас пароплав з музикою, він лежить біля цієї потворної Стіни, що все розділяє, його прибило морем на закинутий пустир, його високий бушприт надійно протистоїть варварству і до того ж, як було зауважено згодом, він спрямований у сферу надреального, порівняно з усіма довколишніми будівлями, якими б сучасними вони не здавалися.
Мій захват часто називали надмірно дитячим чи навіть дівчачим, але я не соромилася цього почуття. Я ставилася до підсміювань старших гардеробниць терпляче, можливо, навіть із трохи зверхньою поблажливістю, бо знала, що не маю права демонструвати свою перевагу, адже я — донька селянина з Вільстермарша, яка завдяки стипендії стала старанною студенткою консерваторії, і лише іноді підробляла гардеробницею, виключно з фінансових міркувань. Тим більше що мої старші колеги по роботі в гардеробній підсміювалися з мене тільки доброзичливо.