І хоча його вже зраджували ноги, однак він невтомно показував нам будинок, де вони колись жили, задній двір, де сушилася білизна, свою школу, а на сусідній вулиці — спортзал. На задньому дворі відбулося «побачення» з палицею, на якій колись вибивали килими. І зраділий Якоб раз за разом показував нам цей релікт часів своєї юності. Він схиляв голову набік, заплющував очі, наче дослухаючись до ритмічних ударів, наче на задньому дворі, як і раніше, метушилися люди. А потім він попросив Леонору сфотографувати його на тлі емальованої таблички, де під датою 01.05.1982 була написана офіційна похвала: «Зразкова житлова громада міста Маркклеєберґ». Так само він зупинився і перед синіми, на жаль зачиненими, дверима спортзалу, над якими суворо дивився в далеч зі своєї ніші бюст Яна, батька гімнастики, засновника спортивного руху німецької молоді.
— Ні, — сказав Якоб, — ми не мали нічого спільного з багатими євреями у хутрах із середмістя. Тут жили євреї й неєвреї, серед них і нацисти, але самі лише дрібні службовці та робітники.
Після цього Якоб захотів додому, з нього було досить вражень.
Поразку на виборах ми зустріли в «Домі демократії» на Бернард-Ґьорінґштрассе, куди нас провів юний фахівець із будівельних технологій. Там віднедавна містилися офіси організацій, що боролися за громадянські права. Спершу ми пішли до «Зелених», потім — до «Спілки 90». Всюди сиділи на стільцях і навпочіпки та стояли молоді люди — і вдивлялися в екрани телевізорів. Леонора зробила кілька фотографій, на яких і досі можна розгледіти німий жах на обличчях людей після першого підрахунку голосів. Одна молода жінка затулила обличчя руками. Всім було очевидно, що ХДС однозначно переможе.
— Ну що ж, — сказав Якоб, — так воно все й відбувається у демократичному суспільстві.
Наступного дня, проходячи повз бічний вхід до церкви Ніколайкірхе, звідки восени минулого року стартували понеділкові демонстрації, ми побачили на паркані з рифленої бляхи невеликий плакат із написом синьою фарбою в такому ж синьому обрамленні — він імітував табличку з назвою вулиці. Ми прочитали: «Площа обдурених». А внизу маленькими літерами було дописано: «Привіт від дітей Жовтня. Ми все ще тут».
Наш аптекар теж голосував за ХДС:
— Та все через ті кляті гроші. Я вже й сам шкодую…
Перш ніж ми попрощалися з ним, він показав нам — зі сповненою самоповаги гордістю саксонця, який і за соціалізму не втратив своєї практичності, — свої володіння із басейном та садом. Поряд з невеличким ставком ми побачили бронзову голову Ґьоте заввишки півтора метра, що її наш господар виміняв за великий моток мідного дроту — в момент, коли величезну голову поета збиралися відправити на переплавку. Нас подивував розкішний канделябр у його садку: його, разом з іншими канделябрами, неминуче продали би в Голландію за валюту, якби нашому аптекареві не вдалося заграбастати, або, як висловився він сам, «врятувати» цей екземпляр. Так само він заховав, аби потім прикрасити ними свій сад, і дві лабрадоритові колони та порфірову чашу з цвинтаря, що його збиралися зрівняти із землею. А ще ми всюди бачили кам’яні й чавунні сидіння, хоча ними він майже не користувався, бо рідко коли сидів.
Потім наш аптекар, який і при соціалізмі залишався приватним підприємцем, повів нас до свого критого басейну, де воду, починаючи з квітня, мали підігрівати сонячні батареї. Але ще більше, ніж усі ці «західні цінності», роздобуті завдяки обміну, вразили нас фігури із піщанику, що зображали вищих за людський зріст Ісуса Христа і шістьох апостолів, серед яких — усі євангелісти. Господар запевнив нас, що йому вдалося врятувати ці скульптури буквально в останню мить перед тим, як Маркускірхе разом з іншими церквами Лейпциґа, як він висловився, була зруйнована «комуністичними варварами». І тепер Христос, вирізьблений відповідно до уявлень кінця дев’ятнадцятого століття, стояв у півколі з частиною своїх апостолів над басейном, що відблискував бірюзою, і благословляв двох роботів, які ретельно чистили кахлі на стінах басейну (роботи, до речі, були японські). Благословляв він і нас, які прибули до Лейпциґа, щоб 18 березня пережити холодний душ результатів перших вільних виборів до Народної палати. Благословляв, можливо, і майбутнє об’єднання країни. Благословляючи, він стояв під дашком, який підтримували стрункі і, як повідомив нам аптекар, «дорійські» колони.