Це оголошення багато хто прочитав не без задоволення. Але загалом воно було витлумачене так: «Якщо Форд зробить це, то через шість місяців йому каюк». Вважалося, що хороший автомобіль не можна виготовити за низьку ціну, та й узагалі було б недоцільно будувати дешеві автомобілі, осеільки останні купували лише заможні люди. Оборот 1910 року в 10 тисяч автомобілів переконав мене в тому, що нам потрібна нова фабрика. Ми вже мали велике сучасне приміщення — фабрику на розі Пікет-стрит. Вона була така ж хороша, як і будь-яка автомобільна фабрика в Америці, а, можливо, й навіть трохи краща. Але я бачив, що їй не впоратися з оборотом та продуктивністю, яку в разі потреби доводилося запровадити. Тому я купив ділянку в шістдесят акрів у Гайленд-парку, який у ті часи був розташований за містом. Розміри придбаної мною ділянки та мої плани нової фабрики, більшої, ніж будь-коли бачив світ, породили сильне збентеження в людей. Постало запитання: «Коли ж той Форд збанкрутує?»
Ніхто не підозрює, скільки тисяч разів підіймалося з того часу це питання; ніхто не хотів тямити, що тут працював принцип, а не людина, принцип настільки простий, що здавався майже таємничим.
У 1909—1910 рр. я трохи підвищив ціни, щоб покрити витрати по нову ділянку та споруди. Це треба було неодмінно зробити, і, врешті-решт, це послужило покупцеві на користь, а не на шкоду. Те ж саме зробив я і кілька років тому для того, щоб збудувати фабрику на Рівер-Руж — точніше, я не знизив ціну, як це щороку робив за своєю звичкою. Необхідний надзвичайний капітал довелося б в обох випадках добувати за допомогою позик, а це лягло б на підприємство тривалим тягарем, який довелося б розкласти і на всі пізніші автомобілі. На всі типи була зроблена надбавка в 100 доларів; виняток становили вантажні автомобілі, ціну на які підвищили лише на 75 доларів, і ландо і міські автомобілі, які зросли в ціні на 150 і 200 доларів. Ми продали загалом 18 664 автомобілі і в 1910—1911 рр., коли я мав у своєму розпорядженні нові засоби виробництва, я зменшив ціну на автомобілі для туризму з 950 доларів до 780 доларів і досяг обороту в 34 528 машин. Це було початком для планомірного, безперервного зниження цін, незважаючи на підвищення витрат на матеріали та збільшення заробітної плати.
Порівняємо 1908-й і 1911 роки. Фабрична ділянка збільшилася з 2,65 до 32 акрів; чисельність службовців у середньому зросла з 1908 до 4110, а число вироблених машин — із 6 тисяч до майже 45 тисяч. Крім цього, варто зазначити, що число службовців не зростало в прямій пропорції до суми виробництва.
Здавалося, в одну ніч ми стали великим підприємством. Але як усе це сталося?
Винятково завдяки дотриманню непорушного принципу, планомірно застосованій силі та механізації.
Точне проходження однаковим методом виробництва із самого початку знизило ціну автомобілів Форда та покращило їхню якість. Ми переслідували виключно одну ідею. Одна ідея стала життєвим ядром підприємства. Ось вона: винахідник або майстерний робітник виробляє нову та досконалішу ідею для задоволення якоїсь обґрунтованої людського вимоги. Ідея отримує своє підтвердження, і люди хочуть нею скористатися. Таким чином виявляється, що одна людина стає душею, життєвим ядром усього підприємства. Але для побудови тіла, остова цього підприємства, кожен, хто входить із ним у зіткнення, вносить свою частку. Жоден виробник не має права стверджувати: «Я створив цю справу», якщо при її зведенні працювали тисячі людей. Виробництво тоді стає загальним. Кожен службовець допомагав йому. Завдяки своїй продуктивній праці він відкриває можливість усьому світу покупців звернутися в підприємство і таким чином за допомогою всіх співпрацівників укорінюється ділова галузь, виробляється звичка, яка їх годує. Так виникло і наше підприємство. Як це трапилося зокрема, розповім у наступному розділі.
Тим часом компанія завоювала собі всесвітню популярність. У нас були філії в Лондоні й Австралії. Наші автомобілі вирушали в усі частини світу: особливо в Англії нас починали знати так само добре, як і в Америці. Завезення автомобілів до Англії зустріло труднощі внаслідок невдачі американського велосипеда. Ґрунтуючись на тому, що американський велосипед не був придатний для англійської вжитку, продавці передбачали, що і всі американські автомобілі не знайдуть відгуку на лондонському ринку — твердження, яке вони постійно повторювали. Дві «Моделі A» потрапили в Англію 1903 року. Газети наполегливо відмовлялися повідомити цей факт. Автомобільні підприємства — також. Подейкували, що вони складаються головним чином із мотузок і дроту і що їхні власники можуть вважати себе щасливими, якщо вони проіснують два тижні! Першого року увійшло у вжиток близько тузину автомобілів, наступного — вже трохи більше. Що ж стосується міцності тієї «Моделі A», то сміливо можу стверджувати, що більшість машин ще й сьогодні, через майже двадцять років, несуть в Англії якусь службу.