Як я вже казав, кожен у нас може вільно ознайомитися зі способами та прийомами всіх наших робіт. Якщо у нас і є достатньо жорстка теорія і жорсткі правила, якими ми керуємося, то це впевненість, що все ще робиться недостатньо добре. Всі керівники фабрики охоче приймають пропозиції, які до них надходять; ми навіть організували вільну систему, завдяки якій кожен працівник може оприлюднити будь-яку ідею і втілити її в життя.
Економія в один цент на одній одиниці іноді може виявитися надзвичайно прибутковою. За наших теперішніх обсягів виробництва це становило б 12 тисяч доларів на рік. Заощадження в один цент у кожній окремій галузі дало б навіть багато мільйонів на рік. Наші порівняльні калькуляції тому й вираховують до тисячної частки цента. Якщо нова метода дає якусь економію, що у відповідний термін, скажімо, в межах трьох місяців, покриє витрати новації, то само собою зрозуміло, що вона буде впроваджена в життя. Ці новації, проте, аж ніяк не обмежуються прийомами підвищення продуктивності або зниження витрат. Багато, можливо, навіть більшість, слугують полегшенню роботи. Ми не хочемо важкої праці, яка виснажує людей, тому навряд чи її можна у нас зустріти. Певна річ, виявляється, що полегшення роботи для працівника спричиняє водночас і зменшення витрат виробництва. Перелічені умови праці та прибутковість фактично тісно пов’язані між собою. Точно так само обчислюється до останнього дробу, чи дешевше купувати певну запчастину, чи слід виготовляти її самотужки.
Ідеї прилітають до нас із усіх боків. З іноземних робітників найвинахідливішими мені здаються поляки. Один із них, який не вмів навіть розмовляти англійською, дав зрозуміти, що зношування зменшилася б, якби одне пристосування у його машині поставити під іншим кутом. До цього ця запчастина витримувала лише від чотирьох до п’яти нарізів. Він мав рацію. Таким чином збереглося багато грошей на відточення. Інший поляк, зайнятий на свердлильному верстаті, вигадав маленьке пристосування, щоб зробити зайвою остаточну обробку після свердління. Це пристосування запровадили всюди, що принесло вагомі заощадження. Люди часто намагаються зробити маленькі винаходи на наших машинах, адже зазвичай, якщо вони зосереджуються на певній справі та мають талант, то, врешті-решт вигадують якесь покращення. Чистота машини, хоча й її зміст — у порядку, не входить в обов’язки наших робітників, але вона слугує показником інтелігентності зайнятого при ній робітника.
На закінчення ще два слова про певні ідеї: транспортувати автоматичним конвеєром, підвісною дорогою, передавати відлиті запчастини з ливарної майстерні на фабрику — означали економію в сімдесят людей у транспортному відділі. Коли наше виробництво було меншим за теперішнє, сімнадцятеро осіб займалися поліруванням запчастин, — важка, неприємна робота. Тепер четверо людей виконують учетверо більше за те, що раніше робили сімнадцятеро — більше того, робота стала для них легкою. Ідея заварювати прут у шасі замість того, щоб виготовляти його з одного шматка, означала (при значно меншому виробництві, ніж тепер) негайну економію, в середньому в півмільйона доларів щорічно. Виготовлення деяких трубок із пласкої бляхи замість прокатного заліза також дало величезну економію.
Колишній спосіб виготовлення одного приладу вимагав чотирьох різних процесів, причому 12% споживаної сталі гинуло як відходи. Правда, ми утилізуємо більшу частину наших відходів і, врешті-решт, навчимося утилізувати їх усі, але це не підстава відмовлятися від зменшення відходів: сам по собі той факт, що не всі відходи є чистою втратою, не може слугувати достатнім вибаченням за недбалість. Один із наших робітників винайшов новий, вельми простий спосіб виготовлення, за якого залишався лише 1% відходів. Інший приклад: колінчастий вал треба нагрівати, щоб поверхня затверділа, але всі вироби виходили з печі зігнутими. Навіть 1918 року нам доводилося тримати тридцять сім людей, аби молотами виправляти стрижні. Ряд осіб експериментували близько року, поки вони не винайшли печі, в якій стрижні не згиналися. 1921-го виробництво помітно зросло; незважаючи на це, для всього процесу знадобилися тільки вісім людей.
Крім цього, ми зменшуємо наші вимоги до майстерності робітників. Наш старий керівник процесом гартування в інструментальному відділенні був, у повному розумінні слова, майстром своєї справи. Він мав установлювати градуси розжарювання. Йому траплялося вгадувати, а часом і ні. Це було справжнім дивом, що йому так часто щастило. Процес розжарювання за гартування сталі — дуже важлива річ: усе залежить від того, чи досягнута потрібна температура. Примітивні методи тут не годяться. Необхідний точний розрахунок. Ми запровадили систему, за якої людина у доменній печі не має справи з температурою. Він зовсім не бачить пірометру — приладу, що вимірює температуру. Кольорові вогні слугують йому сигналом.