Жодна машина не будується у нас абияк. Її принцип завжди ретельно досліджується, перш ніж здійснюється перший крок до її виготовлення. Іноді будуються дерев’яні моделі або окремі частини викреслюються в натуральну величину. Ми не дотримуємося якоїсь традиції, але нічого не віддаємо й нагоді, тому ми не збудували жодної машини, яка б не функціонувала. В середньому 90% усіх наших експериментів були вдалими.
Всім, чого ми навчилися з плином часу, всім нашим умінням і майстерності ми зобов’язані нашим працівникам. Я переконаний, що якщо дати людям свободу розвитку й усвідомлення службового обов’язку, вони завжди докладуть усіх своїх зусиль й усе своє вміння навіть до найменшого завдання.
Глава VII. Жах машини
Одноманітна робота — постійне повторення одного і того ж, одним і тим же способом — є для декого чимось відразливим. Для мене думка про це сповнена жаху; для інших, навіть для більшості людей, покаранням є необхідність мислити. Ідеальною уявляється їм робота, яка не висуває жодних вимог до творчого інстинкту. Робо5ти, які вимагають мислення в поєднанні з фізичною силою, рідко знаходять охочих — ми постійно змушені шукати людей, які любили б справу заради її важкості. Середньостатистичний працівник шукає, на жаль, роботи, за якої він не повинен напружуватися ні фізично, ні особливо духовно. Люди, ми б сказали, творчо обдаровані, для яких завдяки цьому будь-яка монотонність уявляється жахливою, легко схиляються до думки, що й їхні ближні так само неспокійні, як вони, і цілком марно відчувають співчуття до робітника, який день у день виконує майже одну і ту ж роботу.
Якщо дивитися в корінь, то майже будь-яка робота є одноманітною. Кожна ділова людина змушена пунктуально здійснювати певне коло завдань; щоденна праця директора банку базується майже виключно на рутині; робота молодших чиновників і банківських службовців — найчистіша рутина. Для більшості людей встановлення певного кола завдань та одноманітна організація здебільшого роботи є навіть життєвою необхідністю, бо інакше вони не могли б заробити достатньо на своє існування. Навпаки, немає жодної потреби прив’язувати творчо обдаровану людину до монотонної праці, адже попит на творчо обдарованих людей усюди напрочуд великий. Ніколи не буде нестачі в роботі для того, хто справді щось уміє, але ми повинні все ж визнати, що прагнення до творчості найчастіше відсутнє. Навіть там, де воно є, часто бракує рішучості та наполегливості у вивченні. Одного бажання створити щось конкретне аж ніяк недостатньо.
Існує дуже багато гіпотез про те, якою має бути справжня природа людини, і занадто мало турбуються про те, якою вона є насправді. Так, наприклад, подейкують, що творча робота можлива лише в духовній царині. Ми балакаємо про творче обдарування в духовній сфері: у музиці, живопису й інших мистецтвах. Відтак намагаються обмежити творчі функції предметами, які можна повісити на стіну, прослухати в концертній залі або виставити щось напоказ — там, де пусті та перебірливі люди мають звичку збиратися і взаємно захоплюватися своєю «культурністю». Але той, хто справді прагне творчої активності, має наважитися вступити в ту ділянку, де панують вищі закони, ніж закони звуку, лінії та барви, — він має звернутися туди, де панує закон особистості. Нам потрібні художники, які володіли б мистецтвом промислових взаємин. Нам потрібні майстри індустріального методу з точки зору як виробника, так і виробів. Нам потрібні люди, здатні перетворити безформну масу в здорову, добре організовану цілісність у політичному, соціальному, промисловому й етичному аспектах. Ми занадто звузили творчий хист і зловживали ним для тривіальних цілей. Нам потрібні люди, які можуть скласти план роботи для всього, у чому бачимо право, добро й об’єкт наших бажань. Добра воля і ретельно вироблений план роботи можуть утілитися в справу та призвести до чудових результатів. Цілком можливо поліпшити умови життя робітника не тим, аби давати йому менше роботи, а тим, щоб допомагати йому наростити її. Якщо світ вирішить зосередити свою увагу, інтерес та енергію на створення планів для справжніх цінностей і користі людства, то ці плани можуть перетворитися в бізнес. Вони виявляться солідними та надзвичайно корисними як у загальнолюдському, так і в фінансовому питаннях. Чого бракує нашому поколінню, то це глибокої віри, внутрішнього переконання в живій і реальній силі чесності, справедливості та людяності в промисловості. Якщо нам не вдасться прищепити ці чесноти індустрії, то було б краще, якби її зовсім не існувало. Більше того, дні промисловості будуть полічені, якщо ми не допоможемо цим ідеям стати справжньою силою. Але цього можна досягти, ми вже стоїмо на правильному шляху.