Тепер ми вже ставимо певну вимогу, щоб людському фактору в промисловому житті надавалося таке ж значення, як і матеріальному. І ми стоїмо на слушному шляху до здійснення цієї вимоги. Питання лише в тому, чи підемо ми правильним шляхом — шляхом, який збереже нам матеріальний бік, нашу теперішню опору, — або хибним, який відбере у нас усі плоди праці минулих років. Наше ділове життя становить наше національне буття, воно є дзеркалом економічного прогресу та створює нам наше становище серед народів. Ми не сміємо легковажно ризикувати ним. Чого нам бракує, то це уваги до людського елемента в нашому діловому житті. І вирішення всієї проблеми полягає у визнанні товариських взаємин людей між собою. Поки кожна людина не є чимось самодостатнім і не може обійтися без якоїсь допомоги, ми не можемо відмовитися від цих товариський стосунків.
Це основні істини тарифного питання. Вся справа полягає лише в розподілі прибутку між працівниками.
Платня має покрити всі витрати по зобов’язаннях робітника за межами фабрики; всередині фабрики вона оплачує всю працю та думки, які дає робітник. Продуктивний робочий день є найбільш невичерпною золотою жилою, яка будь-коли була відкрита. Тому платня мала б щонайменше покривати витрати за всіма зовнішніми зобов’язаннями робітника. Але вона мусить також позбавити його турботи про старість, коли він уже буде не здатен працювати та й, правду кажучи, не повинен більше працювати. Але для досягнення навіть цієї скромної мети промисловість має бути реорганізована за новою схемою виробництва, розподілу та винагороди, щоб залатати й дірки в кишенях тих осіб, які не займаються жодною продуктивною працею. Треба створити систему, яка не залежала б ні від доброї волі добродіїв, ні від злостивості егоїстичних працедавців. Але для цього потрібно виконати першу умову, збудувати реальний фундамент.
Один день праці вимагає таких самих зусиль, скільки вартує бушель[4] пшениці — долар чи 2,5 долара, а тузин яєць — 12 чи 90 центів. Який вплив вони справляють на одиницю сили, потрібну людині для одного дня продуктивної праці?
Якби при цьому мова йшла лише про самого працівника, про витрати його власного утримання та прибутку, що справедливо йому належить, то все це було б вельми простим завданням. Але він не є відокремленим індивідом. Він водночас і громадянин, який вносить свою частку в добробут нації. Він глава сім’ї, можливо, батько дітей, і має зі свого заробітку навчити їх чомусь корисному. Ми повинні взяти до уваги всі ці обставини. Як оцінити й обчислити всі ті обов’язки з утримання будинку та сім’ї, які лежать у його щоденній праці? Ми платимо людині за її роботу: скільки повинна дати ця робота оселі, родині? Скільки йому самому як громадянину держави? Або як батькові? Чоловік виконує свою роботу на фабриці, а жінка — вдома. Фабрика має сплатити за обох. За яким принципом ми маємо розцінювати ці зобов’язання, пов’язані з обійстям і сім’єю, на сторінках нашої видаткової книги? Можливо, витрати працівника на його власне утримання мають бути вказані як «витрати», а робота з утримання житла та родини — як «надлишки» або «прибуток»? Або ж строго обчисляти зиск на підставі результатів його робочого дня, на підставі тієї готівки, що залишається після задоволення потреб його та його родини? Або ж усі ці приватні зобов’язання мають бути віднесені до витрат, а прихід має обчислюватися цілком незалежно від них? Іншими словами, після того, як трудар виконав свої зобов’язання щодо самого себе та сім’ї, після того, як він одягнув, прогодував, виховав і забезпечив їм переваги, відповідні до його життєвого рівня, чи має він ще й право на надлишки в формі заощаджень? І все це має лягати тягарем на розрахунки нашого робочого дня? Вважаю, що так! Бо в іншому випадку ми будемо мати перед очима жахливий образ дітей і матерів, приречених на рабську працю поза домом.
Усі ці питання вимагають точного дослідження й обчислення. Можливо, жоден фактор нашого економічного життя не таїть у собі стільки несподіванок, як точне обчислення витрат, які припадають на наш робочий день.
Вочевидь, можливо точно вирахувати, хоча і не без серйозних труднощів, енергію, яка витрачається людиною при виконанні її щоденної праці. Але було б немислимо обчислити витрати, потрібні для того, що загартувати її для роботи наступного дня, і настільки ж неможливо визначити природне та неухильне зношування сил. Наука політичної економії досі ще не створила фонду для винагороди за втрату сил трударя, виснаженого за свій робочий день. Правда, можна створити певного штибу фонд у формі ренти на старість. Але ренти та пенсії ніяк не беруть до уваги надлишків, які мали б залишатися в результаті робочого дня, щоб покривати особливі потреби, тілесні втрати та неминучий спад сил людини фізичної праці.