Найвища винагорода, яка нині виплачується, все ще далеко недостатня. Наше народне господарство все ще кепсько організоване, і його цілі ще занадто нечіткі. Тому воно може платити лише малу частку тих коштів, які, власне й повинні виплачуватися. Тут ще чекає велика робота. Розмови про скасування заробітної платні не наближають нас до вирішення питання. Система заробітної платні досі дає єдину можливість винагороджувати за внесок у виробництво за його цінністю. Варто знищити тариф, і запанує анархія. Вдоскональте систему оплати, і ми прокладемо дорогу для справедливості.
Впродовж довгих років я достатньо багато навчився в тарифному питанні. Передусім вважаю, що, крім усього іншого, наш власний збут до певної міри залежить від зарплат, які ми виплачуємо. Якщо ми в змозі платити достойно, то цим викидаємо багато грошей, які сприяють збагаченню крамарів, торгових посередників, виробників і робітників інших галузей, а їхній добробут вплине і на наш збут. Повсюдна висока винагорода рівносильна загальному добробуту — певна річ, припускаючи, що високі ставки є наслідком підвищеної продуктивності. Підвищення платні та зниження якості продукції було б початком занепаду господарського життя.
Нам потрібен якийсь час, щоб зорієнтуватися в тарифному питанні. Лише тоді, коли почалося масове виробництво нашої «Моделі T», ми отримали нагоду обчислити, наскільки високими мають бути, власне, тарифні ставки. Але ще раніше ми вже запровадили певну «участь у прибутках». Після закінчення кожного року ми розділяли між робітниками певний відсоток нашого чистого прибутку. Так, наприклад, 1900 року було розподілено 80 тисяч доларів на підставі терміну праці робітників. Хто працював у нас рік, отримав 5% свого річного прибутку, при дворічній праці додавалося 7,5%, а при трирічній — 10% до річного прибутку. Єдине заперечення проти цього плану розподілу полягало в тому, що він не був прив’язаний до щоденного виробітку кожного. Робітники отримали свою частку набагато пізніше після того, як їхній робочий день скінчився, і до того ж ніби у вигляді подарунка. Але завжди небажано змішувати доброчинність із питаннями оплати.
При цьому платня не стояла в якомусь співвідношенні з роботою. Робітник, який виконував функцію «А», міг отримати нижчу платню, ніж його товариш із функцією «В», тоді як насправді «А» вимагала, можливо, набагато більшої спритності та сили, ніж «В». Нерівність дуже легко вкрадається в ставки, якщо працедавець, як і робітник, обоє не впевнені, що платня базується на чомусь певнішому, ніж проста оцінка на око. Тому з 1913 року ми почали виробляти хронометричні вимірювання багатьох тисяч функцій у наших виробництвах. Завдяки хронометражам теоретично стало можливим визначити, наскільки великим має бути виробіток кожного. На підставі цих хронометричних таблиць ми змогли нормалізувати всі функції нашого підприємства і встановлену платню. Поштучної роботи у нас не існує. Частково працю оплачують погодинно, частково поденно, але майже в усіх випадках потрібні жорсткі норми виробітку, які, як ми очікуємо, робітник у змозі виконати. В іншому випадку ні робітник, ні ми не знали б, чи справді заслужена його платня. Певна сума роботи має даватися щодня до того, як може бути виплачена правильна оплата. Сторожі оплачуються за свою присутність, робітники — за свою працю.
На підставі цих чітко встановлених фактів у січні 1914 року ми сповістили про план участі в прибутках і реалізували його. Мінімальна платня за будь-який тип роботи за певних умов була встановлена на рівні п’ятьох доларів щодня. Водночас ми скоротили робочий день із десяти до восьми годин, а робочий тиждень — до 48 робочих годин. Усе це було проведено цілком добровільно. Всі наші ставки запроваджувалися не з примусу. На нашу думку, це відповідало справедливості, і, врешті-решт, цього вимагала і наша власна вигода. Усвідомлення, що робиш інших щасливими, до певної міри можеш полегшити тягар своїм ближнім, створити надлишок, звідки виникають радість і заощадження, — це усвідомлення завжди дає щастя. Добра воля належить до числа небагатьох справді важливих речей у житті. Людина, яка усвідомлює свою мету, може досягти майже всього, що собі запланує: але якщо не вміє сотворити в собі доброї волі, то здобуток буде незначним.