При всьому тому тут не було жодної краплі добродійності. Це було не всім зрозуміло. Багато підприємців гадали, що ми оприлюднили свій план тому, що наші справи йшли добре, і нам була потрібна подальша реклама; вони жорстоко засуджували нас за те, що ми покинули старий звичай, поганий звичай платити робітникові рівно стільки, скільки він згоден був узяти. Такі звичаї та порядки нікуди не годяться; вони мають бути і будуть колись подолані. Інакше ми ніколи не усунемо злиднів у світі. Ми запровадили реформу не тому, що хотіли платити більше і переконалися, що можемо стільки платити, — ми хотіли платити багато, щоб поставити наше підприємство на міцний фундамент. Усе це зовсім не було роздачею — ми лише будували з думкою про майбутнє. Підприємство, яке платить мало, завжди нестійке.
Небагато промислових заяв викликали стільки ж коментарів у всіх частинах світу, як наша, однак майже ніхто не збагнув її правильно. Майже всі робітники вважали, що отримають поденну платню п’ять доларів цілком безвідносно до того, яку роботу вони виконають.
Факти не відповідали загальному очікуванню. Наша ідея була розділити прибуток. Але замість того, щоб чекати, поки цей зиск надійде, ми заздалегідь обчислили його, наскільки це було можливо, щоб за певних умов долучити його до заробітної плати тих, хто перебував на службі у суспільства не менш, ніж півроку. Брали участь у прибутках працівники, розділені на три категорії, і частка кожного була різною. Ці категорії складалися з:
1) одружених людей, які жили зі своєю сім’єю і добре дбали про неї;
2) неодружених, старших за 22 роки, з явно вираженими господарськими звичками;
3) молодих чоловіків, молодших за 22 роки, і жінок, які слугували єдиною опорою для якихось родичів.
Насамперед робітник отримав свою справедливу платню, яка на той час була на 15% вищою, ніж пересічна поденна плата. Крім цього, він мав право на певну частку в прибутках. Платня плюс частка в прибутку обчислювалися так, що він отримував, як мінімальну винагороду, п’ять доларів на день. Частка прибутку обчислювалася на підставі погодинного розрахунку і була узгоджена з погодинною оплатою таким чином, що той, хто отримував найнижчу погодинну плату, отримав вищу частку в прибутку, яка йому виплачувалася що два тижні разом із його звичайною платнею. Так, наприклад, робітник, який заробляв 34 центи на годину, отримав, як частку в прибутку, 28,5 цента на годину, тобто денний заробіток у п’ять доларів. Хто заробляв 54 центи на годину, отримав погодинний прибуток у 21 цент — його денний заробіток становив шість доларів.
Усе це становило певного штибу план, який передбачає загальний добробут, і з яким пов’язувалися певні умови. Робітник і його житло мали відповідати певному рівню, висунутому чистотою та правами громадянина. Патріархальна мета була нам чужою! Незважаючи на це, все одно стали розвиватися своєрідні патріархальні стосунки, тому весь план і наш відділ соціального забезпечення згодом реорганізували. Первісна ідея, проте, полягала в тому, щоб створити безпосередній стимул до кращого способу життя, а кращий стимул, на нашу думку, полягав у грошовій премії. Хто добре живе, той добре працює. До того ж ми хотіли не допустити того, щоб знизився рівень продуктивності завдяки підвищенню ставок. Війна дала докази того, що занадто швидке підвищення ставок часом лише пробуджує жадібність у людях, але зменшує їхню працездатність. Тому, якби ми спочатку просто передали б їм у конверті надбавку до заробітку, рівень виробництва, цілком імовірно, знизився би. Приблизно у половини робітників на підставі нового плану плата подвоювалася; існувала небезпека, що на це додаткове утримання дивитимуться, як на «легко зароблені гроші». А така думка неминуче підриває працездатність. Небезпечно занадто швидко підвищувати платню — байдуже, заробляла ця особа один чи сто доларів на день. Навпаки ж, якщо платня особи зі ста доларами одного чудового ранку підійметься до трьохсот доларів, то можна закластися на десять проти одного, що ця особа наробить більше дурниць, ніж робітник, заробіток якого підвищився з одного до трьох доларів на годину.
Запропоновані норми праці не були дріб’язковими, хоча інколи вони, можливо, застосовувалися дріб’язковим чином. У відділенні соціального забезпечення було зайнято близько 50 інспекторів у середньому, обдарованих незвичайно сильним здоровим глуздом. Правда, і вони хибили, адже про хиби завжди тільки й чуєш. Наказали, щоб одружені люди, які отримують премію, жили зі своїми родинами та піклуватися про них. Потрібно було оголосити похід проти поширеної серед іноземців звички брати в оселю мешканців та утриманців. Вони дивилися на своє обійстя, як на такий собі заклад, з якого можна отримувати прибуток, а не як на місце для проживання. Молодь до 18 років, яка мала родичів, також отримувала премії, як і парубки, які ведуть здоровий спосіб життя. Найкращий доказ корисного впливу нашої системи дає статистика. Коли наш план запровадили, негайно право на прибуток було визнане за 60% чоловіків; це число підвищилося через шість місяців до 78%, а через рік — до 87%; через півтора року не отримував премії всього лише 1%.