Підвищенням платні досягли й інших результатів. 1914 року, коли вступив у дію перший план, ми мали 14 тисяч службовців, і було необхідно пропускати щорічно 53 тисячі людей, аби контингент робітників підтримувався на рівні 14 тисяч. 1915-го ми взяли на роботу лише 6508 осіб, і більшість із них запросили тому, що наше підприємство розширилося. За старого плину робочого складу і наших нових потребах ми були б тепер змушені щорічно наймати близько 200 тисяч людей, а це майже неможлива річ. Навіть при виключно короткому навчальному часі, який потрібен для вивчення майже всіх наших операцій, все ж було б неможливо щодня, щотижня або щомісяця наймати новий персонал, бо, хоча наші робітники здебільшого через два-три дні вже спроможні виконувати задовільну роботу в задовільному темпі — вони все ж після річного досвіду працюють краще, ніж спочатку. З того часу нам не доводилося ламати голову над питанням про плинність робочого складу; точні довідки отримати скрутно, адже ми змушуємо частину наших робітників змінювати свої місця, щоб розподіляти роботу між максимальним числом працівників. Тому нелегко провести відмінність між добровільним і недобровільним відходом. Тепер ми взагалі не ведемо жодної статистики в цій царині, адже питання про зміну персоналу нас цікавить мало. Наскільки ми знаємо, зміна персоналу становить щомісяця десь 3—6%.
Хоча ми зробили певні зміни в системі, але принцип залишився той самий:
«Якщо ви вимагаєте від когось, аби він віддав свій час та енергію справі, потурбуйтеся про те, щоб він не відчував фінансової скрути. Це окупається. Наші прибутки доводять, що, незважаючи на пристойні тарифи та преміальну винагороду, яка до реформи нашої системи складала щорічно близько десяти мільйонів доларів, високі ставки є найвигіднішим діловим принципом».
Розділ IX. Чому б завжди не робити хороші справи?
Працедавець має планувати весь рік. Робітник також має планувати весь рік. Але обоє працюють зазвичай потижнево. Вони беруть замовлення та роботу, які їм пропонують, за тією ціною, яку їм пропонують. У хороші часи замовлень і роботи є в достатку, в «тихий» у діловому аспекті час їх бракує. У діловому житті завжди панує зміна — «твердо» і «слабо»; справи йдуть «добре» або «зле». Ніколи ще на землі не було надлишку продукції — інакше мав би настати надлишок щастя та добробуту, та, незважаючи на це, ми бачимо іноді дивне видовище: світ відчуває товарний голод, а індустріальна машина — трудовий голод. Між двома поняттями — попитом і засобами для його задоволення — вторгаються непереборні труднощі з грішми. Виробництво, як і ринок праці, — хиткі та нестійкі фактори. Замість того, щоб постійно просуватися вперед, ми рухаємося поштовхами — або занадто швидко, або стоїмо на місці. Якщо є надлишок покупців, говоримо про нестачу товарів, якщо ніхто не хоче купувати, — про надвиробництво. З особистого досвіду скажу, що ми завжди мали недолік товарів і ніколи — перевиробництва. Можливо, з часом спостерігався надлишок у будь-якому невідповідному ґатунку товару, але це ж не перевиробництво — це виробництво, позбавлене плану. Можливо, на ринку викидають іноді великі кількості занадто дорогих товарів. Але і це також не перевиробництво — або помилкове виробництво, або помилкова капіталізація. Справи йдуть добре або погано залежно від того, вправно ми їх ведемо чи ні. Чому ми сіємо хліб, розробляємо рудники або виробляємо товари? Тому, що люди мають їсти, грітися, одягатися та мати необхідні предмети побуту. Немає якихось інших підстав, проте це дало ґрунт постійно прикриватися тезою, що люди пнуться не для того, щоб служити суспільству, а щоб заробляти гроші. А все лише тому, що ми винайшли фінансову систему, яка замість того, щоб бути зручним засобом обміну, іноді є прямою завадою для такого обміну. Але про це згодом.