Близько десяти доларів на одиниці вдалося заощадити власним виробництвом коробок передач замість того, щоб купувати їх. Ми провели всілякі досліди з болтами та винайшли особливий болт, який міцніший за будь-який інший, що продається на ринку, хоча для його виготовлення ми використовували лише третину того матеріалу, який витрачали інші виробники. Економія при виготовленні лише одного болта становила півмільйона доларів на рік. Спершу ми збирали наші автомобілі в Детройті. Хоча, завдяки особливій системі пакування, могли засунути від п’ятьох до шістьох екіпажів в один товарний вагон, але потребували щодня сотні вагонів. Це був безперервний рух потягів. Рекордом стало навантаження тисячі вагонів на день. Випадкові затримки в транспорті були неминучі. Крім цього, дуже дорого коштує часткове розбирання машин і таке їхнє пакування, за якого вони б не постраждали від перевезення, не кажучи вже про транспортні витрати. Тепер у Детройті щодня збирають лише 300—400 автомобілів, рівно стільки, щоб покрити місцеві потреби. Але ми відправляємо окремі запчастини на наші монтажні станції, розсіяні в усіх куточках Сполучених Штатів — можна сказати, по всьому світу — і автомобілі збирають уже на місцях. Усюди, де якась частина в нашій філії обходиться дешевше, ніж у Детройті, з додаванням витрат на перевезення, вона виготовляється там же на місці.
Яку економію це складе, ми не знаємо, тобто не знаємо, наскільки великими будуть заощадження, адже нові фабрики запущені лише нещодавно і можуть показувати лише приблизно, на що можемо розраховувати. Ми економимо на стількох речах — у витратах транспорту, у виробництві енергії та газів, в литті та набуваємо, понад те, ще прибутків від продажу побічних продуктів і дрібного коксу. Щоб досягти цієї мети, довелося вкласти трохи більше 40 мільйонів доларів.
Якою мірою нам удасться працювати винятково на наших власних джерелах постачання, залежить від обставин. Усі ми можемо лише вгадувати майбутні витрати виробництва. Краще визнати, що майбутнє ще багатше можливостями, ніж минуле, що кожен новий день несе із собою вдосконалення вчорашніх методів.
Як відбуваються справа з виробництвом? Припустивши, що всі життєві потреби будуть задовольнятися великими кількостями дуже дешевих продуктів, чи не буде світ занадто швидко пересичений товарами? Чи не дійдемо ми хутко до того, що люди, незважаючи на найнижчі ціни, більше не стануть купувати товарів? З іншого боку, якщо виробництво потребує все меншої кількості людської сили, що буде з робітниками, де вони знайдуть роботу і можливість заробітку?
Ми запровадили численні машини та методи виробництва, які значною мірою зробили людську силу зайвою. Чи не виникає саме собою заперечення: «Авжеж, це все звучить дуже добре з точки зору капіталіста, але що робити бідноті, в якої відбирають можливість працювати?»
Це запитання здається цілком розумним, проте потрібно дивуватися, як можна на нього відповісти. Коли це ми бачили, щоб безробіття збільшувалося від удосконалення промислових методів? Кучері поштових карет позбулися місць, коли з’явилися залізниці. Чи потрібно заборонити залізниці та зберегти поштові карети? Чи було легше знайти роботу раніше, при поштових каретах, чи тепер, при залізницях? Чи повинні ми забороняти наймані авто тому, що вони позбавляють хліба візників? Як співвідноситься нині число найманих авто до найбільшого числа візників такого-то року? Запровадження машин у виробництві взуття змусило більшість шевців замкнути свої майстерні. Коли взуття шилося руками, лише багаті були в змозі купувати собі більше однієї пари черевиків або чобіт, а більша частина робітників ходила влітку босоніж. Тепер більшість людей мають більше, ніж одну пару черевиків, та виробництво інших матеріалів зробилося великою галуззю промисловості. Ні, щоразу, як з’являється винахід, який дає можливість одній людині виконувати роботу двох, добробут країни зростає, і для витісненого працівника відкриваються нові та кращі умови праці. Якби одного чудового ранку цілі галузі промисловості раптом зникли, тоді було б, мабуть, важко розмістити зайві робочі руки, але такі перевороти відбуваються не так хутко. Вони відбуваються поступово. Наш власний досвід навчає нас, що для людини, яка позбулася своєї старої роботи, завдяки вдосконаленню виробничих прийомів завжди відкриваються нові можливості праці. Але те, що відбувається на моїх підприємствах, повторюється і в усіх інших галузях промисловості. Тепер у сталеливарній промисловості використовують набагато більше робочої сили, ніж тоді, коли все робилося руками. Це логічно та неминуче. Так було завжди, так завжди і залишиться. Хто цього не тямить, той не бачить далі свого носа.