Мені здається це правильнішим тому, що таким чином дається можливість більшій кількості людей придбати автомобіль і радіти йому, причому водночас багато робітників отримують добре оплачувану роботу. Я поставив собі за мету життя досягти цього. Але моя справа могла б замість успіху призвести до повної невдачі, якщо б я не діяв, виходячи з помірного прибутку для себе і для учасників підприємства.
Не можна забувати, що щоразу, коли ціна автомобіля знижується без шкоди для якості, число випадкових покупців зростає. Багатьох відлякує ціна 440 доларів, вони готові заплатити 360 доларів за автомобіль. За ціни 440 доларів ми розраховували на 500 тисяч покупців, за 360 доларів можемо, за моїми розрахунками, підняти збут заокруглено до 800 тисяч, правда, окремий прибуток на кожному автомобілі менший, але число автомобілів і число зайнятих робітників більші і ми врешті-решт досягнемо спільної суми прибутку, вище за яку сягнути взагалі неможливо.
Мені хотілося б тут же зазначити, що вважаю неправильним витягати з наших автомобілів надмірні прибутки. Помірний прибуток справедливий, дуже високий — ні. Тому з давніх-давен моїм принципом було знижувати ціни настільки швидко, наскільки дозволяє виробництво, і надавати вигоду від цього споживачам і робітникам, правда, з просто разюче величезними вигодами для нас самих.
Така політика, звісно, не гармоніює із загальною думкою, ніби справи треба вести так, аби акціонери могли витягати з бізнесу якомога більше готівки. Тому я не можу мати акціонерів у загальноприйнятому сенсі цього слова, адже вони не сприяють збільшенню можливостей виробництва.
Якби я вибирав між скороченням заробітної плати та знищенням дивідендів, я не вагаючись знищив би дивіденди взагалі. Правда, такий вибір неймовірний, бо, як зараз було доведено, низькою заробітною платою не можна досягти заощаджень. Зниження зарплати — погана фінансова політика, бо одночасно з цим знижується і купівельна спроможність. Якщо припустити, що керівне становище передбачає й відповідальність, то до обов’язків власника належить також і турбота про те, щоб підлеглий йому персонал мав можливість забезпечити собі гідне існування. До управління фінансами відноситься не лише облік прибутків і спроможності підприємства, але й турбота про те, щоб компанія у вигляді заробітної плати утримувала те, що їй належить по справедливості. Мова йде не про доброчинність. Пристойна заробітна плата не має з нею нічого спільного. Неадекватна платня — лише ознака ненадійності підприємства, адже будь-яке добре кероване підприємство в змозі в надлишку надати кожному працівнику можливість працювати і цим самим надлишково оплатити його.
Прибуток належить трьом групам: по-перше — підприємству, щоб підтримувати його в стані стійкості, розвитку та здоров’я; по-друге, робітникам, за чиєю допомогою створюється прибуток; по-третє, до певної міри також і суспільству. Процвітаюче підприємство дає зиск усім трьом учасникам — організатору, виробникам і покупцеві.
Той, хто отримує надмірні прибутки, мав би знизити ціни. На жаль, у реальності цього не буває. Такі люди, навпаки, відкладають свої екстрені витрати доти, доки вся важкість на впаде на плечі споживачів; понад те вони нараховують на споживача ще й надбавку за підвищену платню. Вся їхня ділова філософія полягає в приказці: «Хапай, що можеш узяти». Це спекулянти, грабіжники, негідні елементи, справжня виразка реальної промисловості. Від цих людей нічого доброго не чекай. Їм бракує далекоглядності. Їхній кругозір обмежений рамками їхніх власних касових книг. Ці люди швидше підіймуть питання про зниження заробітної плати на 10—20%, ніж про скорочення свого прибутку. Однак бізнесмен, що має на увазі інтереси суспільства і бажає цьому суспільству служити, має щохвилини бути в змозі зробити свій внесок для утримання стійкості підприємства.