1 січня ми мали в своєму розпорядженні 20 млн доларів готівкою, 1 квітня — 87 млн доларів, тобто на 27 млн доларів більше, ніж було треба для погашення всього боргу. Такий результат дала підвищена активність підприємства. Суму я розділяю в такий спосіб:
| Наявні в розпорядженні готівкові кошти станом на 1 січня | 20 000 000 |
| Майно, перетворене в готівку з 1 січня по 1 квітня | 24 700 000 |
| Гроші, отримані завдяки прискореному перевезенню готових виробів | 28 000 000 |
| Закордонне майно | 3 000 000 |
| Продаж супутніх товарів | 3 700 000 |
| Продаж військових позик | 7 900 000 |
| Загалом | 87 300 000 |
Я розповів про всю цю справу не заради неї самої, а для того, щоб показати, яким чином підприємство може собі допомогти замість того, щоб позичати чужі гроші. У нас було б на 40 млн доларів більше. Але що сталося б у цьому випадку? Хіба це дало б нам можливість вести справи краще, ніж ми вели їх до цього? Навпаки. Якби ми взяли позику, наше прагнення до здешевлення методів виробництва не було б реалізоване. Якби ми отримали гроші під 6%, а, враховуючи комісійні тощо, нам довелося б платити навіть більше, адже лише відсотки при щорічному виробництві в 500 тисяч автомобілів склали б надбавку чотири долари на автомобіль. Одним словом, замість кращого методу виробництва ми отримали б лише зайві зобов’язання. Наші автомобілі коштували б приблизно на 100 доларів дорожче, ніж нині, наше виробництво водночас скоротилося б, адже й коло покупців скоротилося б відповідно. Ми могли б залучити менше робітників, відтак менше служити суспільству. Згадувалося, що фінансисти хотіли відшкодувати збитки грошовою позикою замість того, щоб підвищити виробничий оборот. Вони хотіли надати не інженера, а скарбника. Зв’язок із банкірами є бідою для промисловості. Банкіри турбуються лише про грошові формули. Фабрика для них є установою для виробництва не товарів, а грошей. Вони не можуть збагнути, що підприємство ніколи не стоїть на місці, що воно або рухається вперед, або повертається назад. Вони розглядають зниження цін швидше як утрачений прибуток, ніж як підстави для покращення стану справ.
Банкіри відіграють у промисловості занадто вагому роль. Таємно це визнає більшість бізнесменів. Відкрито мало хто зізнається через страх перед банкірами. Легше заробити статки грошовими комбінаціями, ніж виробництвом. Щасливий банкір пересічно не такий розумний і прозорливий, як успішний підприємець, і все ж саме банкір фактично панує в суспільстві над підприємцем через панування над кредитом.
Могутність банків за останні 15—20 років, особливо з часу війни, дуже зросла, і Федеральна резервна система надавала їм часом майже необмежений кредит. Банкір у силу свого досвіду і насамперед свого становища цілком не здатен відігравати керівну роль у промисловості. Тому чи не є той факт, що власники кредиту досягли останнім часом величезної влади, симптомом, що в нашій фінансовій системі щось прогнило. Банкіри потрапили в керівники промисловості зовсім не завдяки своїй індустріальній проникливості. Швидше вони самі майже мимоволі залучені туди системою. Тому, що стосується мене, то хочеться сказати, що фінансова система, за якою ми працюємо, аж ніяк не найкраща.
Маю попередити, що мої заперечення зовсім не особисті. Я нічого не маю проти банкірів як таких. Навпаки, ми не можемо відмовитися від розумних, досвідчених у фінансових операціях людей. Нам потрібні гроші, і нам потрібні кредити. Інакше не міг би реалізуватися обмін продуктів виробництва. Але чи поставили ми наші банківську та кредитну справи на належні основи, зовсім інша річ.
Не маю наміру нападати на нашу фінансову систему. Я не займаю становища переможеної системою людини, яка тепер жадає помсти. Особисто мені може бути байдуже, що зроблять банківські махлярі, бо ми досягли можливості вести наші справи без допомоги банків. Тому в своєму дослідженні не буду керуватися якимись особистісними мотивами. Хочу лише з’ясувати, чи дає існуюча система максимум користі більшості народу.
Жодна фінансова система не може бути визнана хорошою, якщо вона особливо протегує один особливий клас виробників. Тому дослідимо, чи не можна зламати владу, що спирається не на виробництво цінностей. Дотримуюся тієї думки, що способи виробництва нашої країни настільки змінилися, що золото вже не є найкращим мірилом їхньої цінності і що золота валюта як засіб контролю кредиту протегує певні класи. Межі кредиту, врешті-решт, розтягуються на підставі наявного в країні золота, безвідносно до наявного в країні багатства.